Найбільший базар Африки й останки австралопітека: пригоди українців в Ефіопії (ч. 2)

У столиці Ефіопії розташований найбільший базар Африки (!). Подивитися, що це таке, ми відправились з місцевим гідом Яредом.

Базар займає кілька квадратних кілометрів і фактично поділений на квартали за спеціалізацією. Знайти можна все. Є навіть місце, де продають кат – наркотичну рослину, яку місцеві жують замість алкоголю.

Цікаво, що виробництво товарів часто відбувається прямо на місці. Хтось меле чілі, хтось – зерно, чоловіки випікають з глини плити, зварюють метал… Усі кудись поспішають (часто – з десятками кілограмів вантажу на голові), хаос, шум, крики. Життя, як воно є.

Базар – це ще й окремий канал комунікації. В якийсь момент обличчя гіда стало здивованим і він пояснив, що люди говорять про якихось чужинців із Сирії, що ходять тут і збирають пожертвування. Пройшла буквально хвилина, і ми дійсно побачили чоловіка з хлопцем, які тримали в руках папірець з написом амхарською мовою і швиденько просувались. Цікаво, як вони потрапили з Сирії в Ефіопію? Чому саме сюди? Але впевнений, що не пропадуть. Принаймні їх нагодують.

Можливо, в Ефіопії ми зустріли найпривітніших людей в Африці. Подивіться на обличчя. Зазвичай продавці на ринках неохоче йдуть на контакт, особливо якщо намагаєшся їх сфотографувати. Але тут нас постійно запрошували присісти, пофоткатись.

Передати словами атмосферу на базар в Аддисі неможливо – це окремий світ. Якщо будете в місті, обов’язково сходіть туди з гідом. Самі ви не отримаєте і 10% від насолоди.

Ми підкупили трохи пахощів та сирої місцевої кави (до речі, сказали, що літаком вивозити не дають, щоб раптом не посадили дорогоцінну ефіопську каву за кордоном) і пішли на обід.

На обід ми пішли в місцевий заклад. У першій частині я писав, як ми пробували сире м’ясо та інші страви в ефіопському ресторані. Скажу відверто, організм не дуже хотів перетравлювати всі ті делікатеси, але нічого страшного не трапилося, ми вижили.

Цього разу Яред повів нас в місцевий заклад, при вході в який висять туші, які потім готують для гостей. Або не готують:  місцеві зазвичай їдять його сирим. Я ще розумію кітфо, яке ми їли до цього – щось типу тартару/фаршу зі спеціями, але тут шматки розміром з пачку сірників. Тому ми замовили “шекла тібс” – смажену яловичину, яку подають із цибулею в глиняному горщичку на вогні. Смачно!

Це був останній день в столиці. Далі на нас чекали двоє важливих людией – Файза і Люсі. Файза – жінка, яка вручила нам паспорти з суданською візою, а Люсі, або AL 288-1, – це самка австралопітека, кості якої знайшли в Ефіопії в 1974 році. Зараз її рештки зберігаються в національному музеї Ефіопії.

Відверто кажучи, я не дуже хотів їхати на побачення з Люсі, більше хотіла Олена. Але побачивши рештки, щось в мені таки відгукнулось. Ось перед тобою кістки людини, яка тут бігала понад три мільйони років тому!

А який у нас горизонт історії? Ми здебільшого думаємо про світ в розрізі останніх двох-трьох тисяч років. Це для нас вся новітня історія. А скільки ми живемо? Нехай буде 100 років. А тут лежать рештки давністю 3 200 000 років! Розумієте, наскільки ми нікчемні в масштабах світової історії? Можливо колись і наші рештки відкопають і будуть дивуватись, що це за дрібнота тут ходила…

Це як із зірками та всесвітом. Тривалість нашого життя порівняно із часом існування людства настільки ж дріб’язкова, як і Земля порівняно із Всесвітом. Це все робить наші проблеми просто нікчемними. Що б ми не робили, наше життя – це лише короткий спалах. Так що паритись про щось просто нема сенсу, варто лише робити наш спалах якомога щасливішим.

Читайте также:

Самый густонаселенный остров Африки

В Эфиопии старый самолет превратили в кафе (видео)

Археологи Боливии обнаружили крупное захоронение доколумбовой эпохи