Спілберг зняв серіал про ненависть в історії людства, щоб зрозуміти, «Чому ми ненавидимо»

Стівен Спілберг виступив продюсером документального серіалу «Чому ми ненавидимо», який складається з 6 епізодів. Автори досліджують ненависть як психологічний та соціальний феномен та намагаються зрозуміти, чи люди можуть навчитися контролювати свою злість. Прем’єра серіалу відбудеться 13 жовтня о 00:00 на Discovery Channel. Режисер серіалу Гета Гандбхір поділилась деталями з-за лаштунків зніимального майданчика ексклюзивно для порталу «Вокруг света. Украина».

Гета, як ви почали працювати над цим проектом? Чи були ви зацікавлені цією темою особисто і чому?

Мене дуже цікавить ця тема. Зараз, як ніколи, ми живемо у час великої поляризації, ризикуємо опинитися під впливом ненависті. Ненависть передує багатьом неприємностям та проблемам, з якими ми стикаємося у глобальній спільноті. І тому мені було дуже цікаво працювати над цим питанням, вивчати його, і, сподіваюся, отримати певні результати стосовно шляхів вирішення.

Яка еволюційна роль ненависті, яку так серйозно досліджують в серіалі?

Згідно з висновками експертів, які працювали над серіалом, ми все ще маємо мізки людини кам’яного віку. Як і в наших предків, у нас на передньому плані інстинкт виживання. Так само, як і у сучасних приматів, шимпанзе та бонобо. Усе, що нам потрібно та з чим ми знайомимось, сприймається нами або дружньо, або як загроза. Це веде до трибалізму. 

Можливо,  поділитесь якимись прикладами з власного досвіду?

Я родом із родини іммігрантів. Мої батьки іммігрували в Штати в 1960-х. Я на собі переживала й расизм, і ксенофобію. Мені казали повертатися в свою країну, казали, що я не належу до американської громади, називали принижуючими расовими епітетами. Так що я дійсно маю досвід, який мотивуює шукати шляхи подолання ненависті в людському суспільстві. 

У серіях ми розглядаємо питання трибалізму: як люди об’єднуються в групу, а потім сприймають іншу групу як загрозу. Один з найцікавіших прикладів трибализму — це фанати спортивних команд. Люди часто об’єднуються за цією ознакою та вчиняють акти насильства. Жахливою поведінкою вони прагнуть показати свою приналежність до фанатів якоїсь спортивної команди.

Наша потреба належати до цієї групи дуже потужна, і навіть попри те, що ми є критично мислячими індивідами, ми не можемо перебороти силу нашої племінної природи. Спорт – це місце, де вона справді виходить назовні. 

Чи серіал відповідає на питання, як людям навчитися керувати своєю ненавистю?

Маємо усвідомити, що людська природа є, по суті, племінною. Також потрібно завжди критично мислити про свої вчинки та вчинки інших, бути обізнаними про тактики та засоби маніпулювання, наприклад, з боку політичних лідерів. Обізнаність — це одна з найголовніших речей, і серіалом ми сподіваємось підвищити цей рівень обізнаності.

Ще одна важлива річ — це прирівнювання. Найкраще для людей — ототожнювати себе з великою кількістю різних груп. Наприклад, я жінка, я мама, я кольорова особа, я з Південної Азії, я громадянка США.

По суті, чим більше у вас ідентичностей, тим краще для вас як для особистості і тим меншою є ймовірність, що ви почнете відчувати загрозу своїй йдентичності.

Практичний спосіб керування ненавистю – це, насамперед, уникнення самої ідеї принципово належати лише одній групі. Якщо ви належите лише до однієї групи, рівень загрози, який ви можете відчути на собі, зростає. Окремій групі постійно може щось загрожувати. Але якщо ви ідентифікуєте себе з багатьма групами чи людьми, то це насправді розширює ваш світогляд, збільшує співпереживання з іншими. І в глобальній спільноті це навіть легше — можемо спілкуватися з різними групами та людьми, в тому числі і за допомогою соціальних медіа. 

Добре відомо, що, наприклад, в Руанді ненависть до певної етничної групи нагнітали за допомогою засобів масової інформації. 

Так, ЗМІ відігравали певну роль. Експерти, з якими ми були в Руанді, це підтвердили. І ми маємо докази  у вигляді радіопередач, газет та журналів. Поведінка засобів масової інформації, те, як вони проявляються, яку позицію займають з певних питань,  може бути справді небезпечною, якщо поширюють ненависть. 

З іншого боку, журналістика є наріжним каменем вільної демократії. В США, до речі, були випадки в історії, коли ЗМІ мали протилежний ефект і заспокоювали ненависть, виводили на чисту воду неправдивих політиків, які намагалися маніпулювати людьми. Або, наприкад, ЗМІ вели соціальну кампанію «Все зміниться на краще» проти самогубства ЛГБТ підлітків ( кампанія розпочата американським журналістом Деном Севіджом після того, як кілька гомосексуальних підлітків покінчили життя самогубством восени 2010 року в США).  Такі кампанії можуть покращити ситуацію в суспільстві.

Розкажіть про основні висновки документального серіалу «Чому ми ненавидимо».

Я думаю, що головний висновок полягає в тому, що ми маємо потенціал до обох способів розвитку. В 5 епізоді правозахисниця Патрісія Селлерс каже, що ми — людські створіння та можемо бути монстрами і робити жахливі речі. Це усе притаманне нам. Однак ми також маємо величезну спроможність стримуватися та бути людяними. 

Гуманність щодня кидає усім нам виклик. Ми можемо йти по вулиці поруч з бездомними і навіть не дивитися на них, що є формою дегуманізації. Але якщо ми це робимо, то також зневажаємо себе. Отже, дуже важливо бути обізнаним і критично міркувати про ці речі. І якщо ми постійно працюватимемо над збереженням своєї людяності, тоді поважатимемо людяність інших.

Читайте також:

Страх и ненависть в океане: самые опасные острова в мире

В мире осталось только 10 стран, не втянутых в конфликты