Виявляється, ніхто не знає, як саме виглядали акули-мегалодони

Колись океани Землі були домом для абсолютно жахливого хижака.

Зараз нам про нього відомо тільки по зубах та хребці зі скам’янілості. Але судячи з цих знахідок можна впевнено сказати, що мегалодон (Otodus megalodon) був просто гігантським. Багато знайдених зубів завбільшки з руку людини. Мегалодон був найбільшою акулою, що коли-небудь плавала в морях. А його утроба могла вмістити людину цілком.

Проте акули здебільшого складаються з м’яких тканин. Їх тіла підтримуються в основному хрящами, а не кісткою. Більшість останків мегалодонів не пережила 3.6 мільйонів років, що пройшли від часу їх вимирання. І це означає, що нам залишається тільки гадати, на що вони були схожі, ґрунтуючи свої припущення тільки на знайдених зубах та хребці.

Зуб мегалодону та зуб білої акули

Чи був мегалодон настільки ж масивним, як біла акула? Чи він був стрункішим і більш витягнутим, схожим на синю акулу? Чи у нього був довгий виріст на морді, як в акули-гобліна? А може, у нього взагалі було дві голови? Згідно з новим дослідженням у відповідь на це питання тільки й залишається знизати плечима і сказати: “не маю поняття”.

Очевидно, зараз настав час наново осмислити те, як ми реконструюємо давні створіння.

Як відтворювали зовнішній вигляд мегалодону

Якщо аналізувати знайдені скам’янілості, розміри мегалодону можуть сильно відрізнятися. За різними оцінками, довжина мегалодону може варіювати від 11 до 40 метрів. Хоча найчастіше згадується діапазон від 15 до 18 метрів.

Багато побудованих моделей припускають, що мегалодон був дуже схожий на велику білу акулу (Carcharodon carcharias), одну з найзапекліших хижаків океану і найбільшу з хижих акул, що існують зараз.

Ці акули відомі своєю швидкістю та частковою теплокровністю, яка інакше називається регіональна ендотермія. Їхня венозна кров нагрівається рухом м’язів. Так вони зберігають тепло в м’язах, яке використовують для плавання, в мозку, а також завдяки цьому покращують свій метаболізм. Вони можуть плавати швидше, витримувати холодні умови навколишнього середовища, а отже, ефективніше полювати й перетравлювати їжу.

Мегалодони не належать до того ж сімейства Оселедцевих акул, що й білі акули. Але вчені вважають, що вони близькі родичі. Можливо, це побічна гілка, що відокремилася під час Крейдяного періоду. Передбачається, що мегалодон теж були частково теплокровними, завдяки чому отримали ті ж переваги, що і їхні сучасні родичі. Ці властивості поміщають мегалодону в ряд Ламноподібних, до якого входить і сімейство Оселедцевих акул.

Мегалодон та акула на малюнку художника. Але, можливо, цей гігант глибин виглядав зовсім інакше

Саме ця близька спорідненість стала причиною того, що коли вчені намагалися розібратися, як виглядав мегалодон, вони зверталися до Оселедцевих акул. В результаті мегалодон став виглядати як усереднений та збільшений представник сімейства Оселедцевих.

З чистого аркуша?

У новому дослідженні морський біолог Філіп Стерн з університету California Riverside та його колеги вивчили морфологію п’яти акул із сімейства Оселедцевих, на підставі яких у попередніх дослідженнях відтворювали зовнішній вигляд мегалодону. Після чого порівняли цих п’ятьох акул з іншими холоднокровними акулами з ряду Ламноподібних.

Вони порівнювали голови, плавники, хвости та тіла. І врешті-решт не знайшли жодного шаблону, який дозволив би чітко виділити оселедцевих акул.

За словами Стерна, якщо акула теплокровна, то це не означає, що вона виглядатиме якось особливо.

Так що у випадку з мегалодоном вчені знову повернулися до чистого аркуша, в буквальному значенні цього слова. Потрібні нові наукові підходи, щоб визначити форму тієї тіні, яка атакувала здобич 20 мільйонів років тому.

За словами палеонтолога Кеншу Шімади з університету DePaul, хоча дослідження, на перший погляд, і здається кроком назад для науки, проте нові загадки це те, що створює палеонтологію.

Той факт, що ми, як і раніше, не знаємо, як точно виглядав мегалодон, продовжує хвилювати уяву вчених. Саме тому палеонтологія залишається такою цікавою наукою. І палеонтологи продовжать шукати нові підказки серед знайдених скам’янілостей.

За матеріалами Science Alert