Африка на колесах: Рамадан, Марокко і ніч у пустелі

З Хмельницького ми доїхали в Іспанію, а звідти на паромі в Марокко. Квитки на двох і плата за авто в обидва боки (відкрита дата) коштували нам 200 євро. Дорога зайняла півтори години, прикордонний контроль прямо на борту. Але зранку нас чекав сюрприз: усе ніби вимерло, нема де навіть каву випити – Рамадан.

Фес. Медина. Запахи

Про це місто я практично ніколи не чув, хоч воно і рекордсмен у багатьох сферах. Тут і найбільша у світі міська пішохідна зона, і найстаріший діючий університет, і найнастирніші у світі приставали.

Припаркувалися біля лінивого паркувальника, у якого матрац з гектаром парковки під мединою, і пішли гуляти. Через Рамадан вдень майже всі двері зачинені, хоча за ними й чути спокійні розмови та звуки різних виробництв. Через кілька хвилин прогулянки знайшовся і перший бажаючий бути нашим гідом. Хлопчина стріляє трюками продажника по-македонськи одразу з двох рук: робить унікальну пропозицію подивитися його школу, плюс намагається залякати (“медіна із вері-вері діфікалт то вок елон”).

Цей хлопчина ще довго намагався нав’язати свої послуги, чекаючи нас в різних місцях, але врешті-решт неохоче пішов, коли я йому від душі пояснив, що ми любимо гуляти самі.

Зате Фес не підкачав з їжею. Вдень був відчинений відомий ресторан в саду. Ціни цілком хмельницькі, але обстановка та їжа шикарні. Кус-кус з родзинками був неперевершений, а от сушена в спеціях яловичина не зайшла. “Що не так з яловичиною?” – поцікавився офіціант, забираючи тарілки. “Все добре, – кажу, – просто наїлись”.

Після кави та десерту пішов платити. Офіціант виписує рахунок вручну і закреслює яловичину. “Це безкоштовно. Вам не сподобалося. По очам бачу”. Як же класно, коли персонал почуває себе розслаблено та має добре почуття гумору. Це, на жаль, рідкість в наших широтах.

Йдемо далі. Чим ближче до мечеті, тим більше людей на цих вулицях. Торгові біля самої мечеті, напевно, коштують захмарних грошей. Якимось чином на цих вузьких вуличках умудряються розминутись навіть тачка та нав’ючений товаром віслюк.

По дорозі заглянули з вулиці в мечеть. Атмосфера дуже доброзичлива: у людей щоденне свято, скоро захід сонця, готуються до молитви. Спостерігати за життям медини можна вічно. В одних дверях чоловіки шиють одяг, в інших оздоблюють дерево, далі торгують мідними лампами… Це просто треба бачити.

Але остання ціль на день інша – нам треба побачити легендарний промисел шкіри. З енного разу ми таки добрались на терасу, де відкривається вид на різнокольорові чани. При вході всім завбачливо вручають жменьку м’яти – щоб не повернули обід від запахів.

Внизу чоловік замочує в розчині аміаку з пташиним послідом кілька десятків овечих шкір. Трохи далі величезні ванни, де ці шкіри фарбують. Потім сушка. Звісно, це був би не Фес, якби не один нюанс. Побачити це все можна, тільки пройшовши через один з десятка магазинів, де продають готові шкіряні вироби. Нам нічого не треба було, але продавець просто так не відпустить. Якщо нічого не купуєш, залиш хоч на чай.

Фес однозначно не залишає байдужим. Багато хто тут живе, як і кілька сотень років тому. Вічно це не триватиме, рано чи пізно всі ці промисли стануть жертвами глобалізації, але поки вся ця атмосфера ще жива, вам точно треба понюхати це все власним носом.

Пустеля. Зорі. Романтика

На четвертий день в Марокко ми пересікли Атласні гори та потрапили в пустелю. Саме так часто уявляють Африку: каміння, пісок, спека. Температура з 20-25 градусів у горах піднялася до 30-35. Тінь знайти дуже важко. Одне з перших вражень: купа білих каменів в полях. Але придивившись краще, побачив, що то пластикові пакети. Щойно наближаєшся до міста, вся пустеля всіяна ними. Наскільки ж ми забруднюємо планету!

Після ночівлі пробралися далі, в долину Драа. Тут розташовані старі села, які зустрічали каравани з Малі та Нігера після переходу Сахари. Оскільки поряд гори і час від часу потік води спускається в долину, посеред пісків з’явилися оазиси зелені та пальм. Виглядає це все дивовижно: навколо суцільна пустеля, а тонкою зеленою стрічкою в каньйоні простирається життя. Вирішили звернути з траси та проїхати через села.

Люди живуть небагато, поряд з уламками старих касбахів, які досить добре збереглися, прироблені нові помешкання. Вікон майже немає, діти, почувши машину, вибігають на дорогу та кричать “стіло” (французькою “ручка”). Не знаю, чи дійсно їм ручки потрібні, чи вони хочуть отримати бодай щось.

Загалом прохачів тут багато. Варто зупинитися при дорозі, одразу хтось з’являється і починає повторювати як мантру “місьє, уан дірхам”… На базарах ще в 10 раз гірше. Щойно виймеш гаманець, щоб щось купити, одразу підбігає хтось з простягнутою рукою, чекаючи, щоб ти поділився рештою. До цього треба звикнути.

Добираємось до крайньої південної точки – Махаміда. Вологість завжди 25%, температура в машині весь день 38 градусів. Ще не повністю звикли, але вже легше, ніж учора. Після півтори години їзди піском та камінням, нарешті бачимо головну ціль цього дня – дюни Ерг Чігага. До заходу сонця залишається зовсім трохи. Знаходимо дюну, яка сподобалася, і швартуємось на ніч. Це те саме небо пустелі, про яке ми стільки читали. Воно неймовірне! Так багато зірок я ще ніколи не бачив.

Підсумки і корисна інформація

З Хмельницького до Марокко ми подолали приблизно 4000 кілометрів. Далі через всю країну проїхали ще 3500. Марокко – величезна країна, і до нашої подорожі я цього не усвідомлював. Колись Мароканське королівство простягалось аж до Барселони, Сенегалу та Лівії. За всю тисячолітню історію ніхто не зміг підкорити корінний народ. Римляни так толком і не встановили свою владу і у відчаї прозвали корінний народ варварами – берберами. Бербери спочатку цього соромилися, але потім з гордістю прийняли цю назву.

Завдяки тому, що Марокко не дуже розкручений напрямок, її історична спадщина добре збереглася. Тут і старі арабські міста з автентичним життям, і розвалини римських міст, і святині ісламу… Всього багато, все різноманітне.

Добратись до Марокко своїм авто легко, але довго. По Європі вам знадобиться мінімум днів п’ять. На території країни вам навіть не знадобиться повнопривідний джип, хіба якщо захочете проїхати в дюни. Але і без дюн в країні є що побачити. Ми для себе на потім залишили Марракеш. Якось злітаємо.

В палатці або в авто ночувати можна майже всюди. Є також непогані кемпінгах. Ціна 5-10 євро. Їжа коштує приблизно так само, як і в Україні. Кафешки також. Оскільки ми були в Рамадан, то не змогли повною мірою насолодитися місцевою кухнею. Можна лише уявити цей кулінарний рай, коли місцеві не постяться. На ринках дуже смачні фрукти. Таких солодких апельсин я, напевно, ніколи не їв. А дині… А кавуни…

З інтернетом не все гладко. Є підозра, що ми купили сімку поганого оператора inwi. Треба купувати Maroc Telecom. Я це знав, але в порту був відчинений тільки магазин inwi. Паливо коштує десь 0,9 євро, в Західній Сахарі – приблизно 0,75. Квиток на паром з Іспанії з відкритою датою в обидві сторони — 200 євро.

За все перебування ми ні разу не стикнулися з корупцією і почувалися цілком безпечно. Подорожувати по Марокко на авто мені сподобалося, рекомендую.

Дивіться також відео про те, як спланувати подорож на авто до Африки.