4 дні у Бордо: з вином і без вини

«Пристебніть паски! Сідаємо у виноградники!» – приблизно так могло б виглядати приземлення в Бордо. Уже в аеропорту вас зустрічають акуратні виноградні плантації.

Але щоб розвідати Бордо з околицями без метушні й ажіотажу, і не на пікові цін на все – від  житла до пляшки води, краще не вибирати дати фестивалю. І наш досвід, можливо, допоможе зробити мандрівку насиченою й упорядкованою. Чотири дні у темпі вальсу для першого знайомства має вистачити.

Міні-Париж, подібний на Київ

Напевне, більше, ніж вам здається. Це не милий сонний крайсвіту, повитий плющем і лозами. Сьогодні Бордо – це комуна, в якій більше десятка містечок майже злилися в одне ціле. Це ще не місто-мільйонник, але 800 тисяч жителів уже набереться. Бордо історичне є центром цього гнізда і тягнеться 10-кілометровим вигином уздовж річки Гаронни. Усе найцікавіше – на лівому березі.  Правий тихий, щоб поспати. Усе, як у Києві, тільки навпаки.

Умовним меридіаном через Лівобережжя проходить вулиця Віктора Гюго. Усе, що вище на північ, плюс-мінус причесано й вилизано. Натомість південніше – райони бідніші, з численними мігрантськими анклавами. Відповідно про красиві вітрини й побілені стіни дбають не особливо. Зате тут приголомшлива кількість перукарень – до десяти на одній вулиці. Там же й центральний вокзал Бордо (Сен-Жан) – зручний, доглянутий острів цивілізації.

Архітектурно Бордо дуже схожий на Париж, але, звісно, простіший. У поведінці також. Без столичного поспіху й напруги. Можливо, це вино так налаштовує мешканців на добрий гумор. Кажуть, колись Бордо було брудним портовим містом, укритим кіптявою й запрудженим автомобілями. Якщо так, то воно зробило гігантський крок уперед. Сьогодні у центрі безліч пішохідних зон і зелених кластерів, де народ залюбки влаштовує пікніки. Навесні додаткового шарму місту додають численні рожеві каштани, до яких ще не добралася македонська міль.

Де жити? 

Якщо ви розраховуєте на хостел, то в Бордо їх обмаль, пропозиція зовсім мізерна. Концентрація бюджетних готелів та апартаментів найвища в районі вокзалу, але довколишній антураж не для тонких естетів. Хоч усе й не так катастрофічно, як, наприклад, у привокзальних кварталах Неаполя чи Брюсселя.

У середмісті ж чи ближньому центрі Бордо навіть дабл знайти дешевше, ніж за 100 євро непросто. Ми знайшли вихід із ситуації в Ibis budget Bordeaux Centre Bastide. Він стоїть на правому березі, але до центру звідти 10 хвилин пішки (5 хвилин до мосту, 5 – через міст). Класичний «ібісівський» мінімалізм – нічого зайвого в дизайні й номері, але спокійно й ідеально чисто. Тут переважно зупиняються бадьорі пенсіонери і родини з дітьми. Великий Carrefour – стоїть буквально двері в двері з готелем. Ціни варіюються залежно від дат. Ми вписалися в 60 євро за ніч.

Ось ще кілька порівняно центрових готелів з адекватними цінами: Hotel Des Voyageurs,  Mama Shelter, Hôtel des 4 Soeurs. Можна спробувати щастя, хоч вони забиті ледь не на півроку вперед. Вікна трапляються, але на наші дати не було.

Альтернативний варіант – передмістя, де теж удвох можна переночувати у межах 50-60 євро і в гідних умовах. Але тоді тримайтеся тих районів, куди ведуть трамвайні колії, – Таленс, Пессак, Меріньяк. У Бордо три лінії трамвая – A, B, C. Ходять допізна, надійно, здебільшого з інтервалом 10 хвилин або й менше. Вартість годинної поїздки – 1,60 євро.  Якщо купити 10 квиточків за раз – 12,90.

Що їсти?

Як уже писав, у погожий день місцевий люд із задоволенням обыдає на свіжому повітрі – у неосяжному Публічному парку чи на газонах уздовж Гаронни. Якщо ж засісти у ресторанчик, то слід орієнтуватися на ціну в 10-15 євро за основну страву. У більш вдалому випадку за ці гроші можна взяти комплекс, куди увійде ще десерт, кава чи склянка вина. Вода безкоштовна. Наш фаворит – кафешка «Plumе» на rue de Cheverus, 32. Якщо ви студент, навіть не французький, то вам можуть дати знижку.

В районі площі Сен-Мішель варто скуштувати апетитний марокканський таджин (м’ясо, тушковане з овочами). Порції такі, що можна нагодувати лісоруба. Якщо ж ви не здатні чинити опір гурманському психозу, то доведеться вистояти чималеньку чергу до ресторану L’Entrecote. Він поруч з Оперним театром. Оскільки там годують лише одну, але легендарну страву, то черга рухається порівняно швидко – за півгодини можна добратися до столика. Вартість такого дещо сумнівного задоволення – 19 євро.

А на ситий шлунок можна й уважно роздивитися довкола. Далі кілька пунктів, пропустити які не комільфо.

Cite du Vin

Футуристична будівля в районі майже порожнього річкового порту нагадує лискучий кокон. Її складно назвати красивою, але вона надолужує своєю інопланетністю. І це ще одне місце, де доведеться потоптатися в черзі. Незважаючи на вартість квитка в 20 євро (що й для Європи є доволі високою планкою), відбою від охочих потрапити всередину нема. Бо ж то один з найвигадливіших інтерактивних музеїв світу. Храм вина в діджитал-еру.

Сприймайте вино на смак, на колір, звук, запах, дотик. Лекції, фільми, квести, тести, діаграми. Терабайти інформації. Повне занурення в тему. Виринувши на вулицю, не залишається нічого іншого, як закріпити пройдений матеріал в одному з винних барів ринку Бакалан. Він через дорогу.

Le miroir d’eau

Шедевр французької сантехніки. В самому центрі міста є площа завбільшки майже як футбольне поле, заповнена тоненьким шаром води. Зовсім тонесеньким – навіть не по кісточки. «Водяне дзеркало» спроектоване так, що відбиває зображення розташованих поруч будівель біржі й митниці. Кадр для всіх заставок. Парадна вітрина Бордо.

Особливо ефектний вигляд площа має ввечері, коли в картину ще вплітається гра світла. Натомість удень з інтервалами десь хвилин 15 «дзеркало» створює ефект туману, коли вода вистрілює в повітря дрібним спреєм – діти верещать в екстазі.

Два мости

Бордоський променад – це 6 км набережної, уздовж якої росте пухнаста трава, трохи квітів і верболозів. По нижньому ярусу курсують бігуни й велосипедисти, верхня палуба – для пішоходів. З південного боку набережна обмежена симпатичним кам’яним мостом Pont de Pierre, який збудував Наполенон, котрого дістало, що між правим і лівим берегами Бордо не було ніякого твердого сполучення. А щоб місцеві добре запам’ятали благодійника, міст спорудили на 17 прольотів – за кількістю літер в імені-прізвищі Наполеона.

З другого боку променад замикає суперсучасний міст Шабан-Дельмаса. Фішка в тому, що його платформа може підніматися на висоту 77 м, як гігантський ліфт, пропускаючи під собою морські лайнери чи вітрильну регату. Щоправда, таке трапляється далеко не щодня і нерегулярно, тому варто заздалегіль перевірити розклад підйомів.

Два шпилі

Шпилів насправді більше, але найпримітнішими є верхівки-близнюки на катедральному соборі Сен-Андре. Зацініть класний візуальний ефект. Якщо рухатися по вулиці Vital Carles, то трамвай неначе в’їжджає у головну браму собору (насправді – він робить крутий поворот перед нею). А ще Бордоський катедральний набагато світліший, ніж більшість готичних храмів, тому його сірі інтер’єри сприймаються дуже м’яко, благородно й заспокійливо.

Частина колон ніби огорнута барвистими бельгійськими гобеленами – це малярська ілюзія, але дуже майстерна. Ще вища за шпилі Сен-Андре 115-метрова дзвіниця базиліки Сен-Мішель. Вона взагалі найвища в Південній Франції і на верхотуру дозволяють видертися, якщо не маєте клаустрофобії і не боїтеся трохи захекатися. Проїхавшись трамваєм від Сен-Мішеля ще дві зупинки в бік вокзалу, ви опинитися поруч з найстарішою церквою Бордо – абатством Сен-Круа. У нього багатий романський фасад з особистою нішею для Юрія-Змієборця.

Іржава Санна і блакитний лев

Найдорожчий витвір сучасного мистецтва на вулицях Бордо – це скульптура каталонця Жауме Пленси «Санна», встановлена поруч з Великим театром. Це обличчя дівчини заввишки у три поверхи з легким нальотом туги та іржі. Під різними ракурсами воно має інакший вигляд, і в цьому є щось магнетичне. Видно, що Санна трохи не від цього світу.

Зате Пленса цілком собі прагматик. Він попросив за своє  творіння 500 тисяч євро. Муніципалітет такої суми зібрати не зміг, але в Бордо знайшовся меценат, котрий сам заплатив усю суму, але з умовою, що на вулицях міста вона стоятиме до 2021 року. Потім, мабуть, забере собі на дачу.

На протилежному, правому березі є свій скульптурний авангард – Блакитний лев на площі Сталінград. Розміри його вражають, але матеріал дешевенький. Щось на зразок пап’є-маше, покритого олійною фарбою. Постукаєш по лапі – звук наче з фанерного ящика.

Канеле і вино

Про вино в Бордо розписувати зайве. Хоч спеціалізованих винних бутиків тут зовсім не прірва – не більше, ніж у будь-якому іншому французькому місті. У ресторані/барі келих вина коштуватиме в середньому 4-5 євро. У супермаркеті за ці ж гроші можна придбати пляшку. Є, звичайно, й дорожче. Бачили ми раритети врожаю 1945 року за 17 тисяч євро. І навіть це не межа. Зрештою, й зовсім за невисоку ціну ви отримаєте цілком пристійний напій. Довкола стільки винограду, що займатися підробками просто безглуздо.

Крім знаменитого вина, в Бордо є і свої фірмові солодощі – канелé. Це невеликі карамелізовані кексики з ромом і ваніллю. Хоча зараз вигадали безліч інших комбінацій – з шоколадом, лавандою, цукатами тощо. Головним монополістом з виготовлення канеле в Бордо є бренд Baillardran, чиї червоні крамниці різко вирізняються на фоні синіх дверей інших кондитерських.

Сен-Емільйон

Сорок хвилин залізницею з Бордо – і ви у цілковито іншому світі. Поїзди ходять щогодини. Квиток туди/назад – до 20 євро (купуючи заздалегідь чи онлайн, можна зекономити 1-2 євро).

Сен- Емільйон – одне з наймальовничіших сіл, де виноробство знають ще з часів Римської імперії. Ось де виноград справді визначає і краєвид, і спосіб життя. Тут кожен двір – це винний льох чи магазин. У кожному другому можна замовити дегустацію (13-20 євро), але в крамницях часто пропонують скуштувати напій безкоштовно. Можна надегустуватися до стану легкої ейфорії, яку підсилять автентична сільська архітектура півдня Франції, мальовничі руїни й неозорі виноградники.

А ще Сен-Емільйон пишається своєю вирубаною у скелі катакомбною церквою, однією з найбільших у світі, чиї тунелі розповзлися на 200 км. І тим, що тут вперше у Франції розпочали виготовляти макаруни. Рецепт привезли з Італії черниці-урсулянки. Причому ті макаруни не передбачали жодних барвників – тільки мигдалева мука і яйця. Такі можна скуштувати в селі й досі.

Аркашон

Аркашон – устрична столиця Франції. Цією специфічною їжею регіон забезпечує всю країну, ще й на експорт залишається. Дорога сюди і за тривалістю, і за вартістю, практично така ж, що й до Сен-Емільйона, тільки напрямок інший. Але на вокзалі Сен-Жан у Бордо постійно чергують гречні асистенти, які і в маршрутах зорієнтують, і квиток придбати допоможуть.

В Аркашоні можна займатися двома справами – засісти в одному з ресторанів на безконечному пляжі, поїдаючи устриці, попиваючи вино і про щось мріючи. Або проігноривши нудний пляж, невтомно довго блукати поміж багатими віллами Аркашона. Найбільша їх концентрація в районі Ville d’Hiver. Але й інші квартали не дуже відстали.

Дюна

Трохи більше, ніж за півгодини їзди з Аркашона можна дістатися до дюни Пила. Тільки візьміть до уваги, що міський автобус з Аркашона (зупинка поруч із залізничним вокзалом) ходить доволі рідко з огляду на наплив охочих, тому в салоні буває тісно, а деякі невдахи навіть не поміщаються. Квиток коштує 1 євро. Платимо безпосередньо водієві. Їдемо серпантинами до кінцевої. Далі – пішки.

Природа постаралася на славу, створивши найбільшу пісочну пасочку в Європі. Піднявшись на її гребінь, годі стримати переможний клич. З одного боку далеко внизу – кучерява маса лісів, з іншого – сіро-блакитний океан. Бажання збігти/скотитися з гори піску у прибій придушити в собі неможливо. Розплачуватися за це потім доведеться довгим підйомом назад на хребет дюни. Але це буде потім. Зараз атлантичні води облизують тобі п’ятки, над головою шниряють дельтаплани, а в животі вуркоче піднесене відчуття, що ти сьогодні розкрив ще одну таємницю світу.

 

Читайте также блог Олега о бюджетном путешествии в Копенгаген.