Камчатка по діагоналі

Вечір, порожній офіс, далеко за дев’яту. Погляд приковано до Далекого Сходу на мапі – півострова Камчатка. Тисячі кілометрів відділяє мене від цього дивовижного місця. Мозок без попередження з’єднує дві крапки прямою, Київ та Петропавловськ-Камчатський. Очі починають свою подорож, мандруючи через Східну Європу та Азію. Шалена відстань змушує долоні пітніти. Уяву вже не зупинити: ще трішки і почнеться найдивовижніша подорож мого життя – мандри країною вулканів.

Що у вас асоціюється з Камчаткою? Правильно! Вулкани, ведмеді та червона ікра. Саме з вулканів і почнемо. На півострові розміром 1200 на 600 км їх більше 150, серед яких два десятки перебувають в активному стані. Сотні туристів з усього світу збираються як бджоли на мед, щоб подивитися на них не по National Geographic, а на власні очі. Мені пощастило ще більше: я піднявся на найвищі з них.

Команда, в яку мені пощастило потрапити, прийшла з амбіційними планами перетнути півострів по діагоналі. Зробити це в автономному режимі. Забігаючи наперед, скажу, що подолати 800 км дикої тундри, пройтися по тайзі разом з ведмедями, піднятися на чарівні сопки та сплавитись бурхливими річками нам таки вдалося. Ми першими об’єднали Ключевську групу вулканів (Центральна частина півострова) з Петропавлівською групою (Крайній Схід півострова) логічним маршрутом та здійснили сходження в обох районах.

Фото Олександра Паценкера

Перший місяць планувався технічно насиченим з кількома складними сходженнями в Ключевській групі вулканів. Перед виїздом в новинах прочитав про виверження найвищої вершини – Ключевської сопки – та заборону МНС Росії ходити в цьому районі, вже не кажучи про підкорення. Зону позначили червоним кольором (дуже небезпечна), а в маршрутній книжці зробили помітку «обходити десятою дорогою». «Чудово! – тоді подумалось мені. – Прийти на Камчатку і оминути таку чарівну гору!»

Розбивши табір на великому крижаному плато Мала Антарктида, ми почали штурм двох мальовничих вершин. Це були вулкани Ушковський (3 943 м) та Крестовський (4 057 м). Снігу в цьому році замало, і це суттєво позначилося на технічній складності сходжень. Крестовський дався з великим напрягом і низкою пригод. В ту ніч я був черговим по табору і прокинувся по будильнику о 2:30 готувати сніданок. Повернулись з гори близько 11-ої. Цікаві крижані рельєфи нагадували сцени із фентезі. Спочатку вони манили до себе, а потім не хотіли відпускати. Але відпустили.

 

Тут і далі фото Сергія Моренко

День відпочивши і зібравшись духом, зайшли на перевал Вулканологів, який розташовано між найбільшими вершинами Камчатки – Ключевською Сопкою (4 800 м) та Каменем (4 600 м). Просиділи два дні в пурзі і вирішили йти вниз по схилах Ключевської, яка раз у раз жбурляла каміння в різні боки.

На схилах потрапили на «веселий» рельєф під назвою баранкоси. Це такі крижані яри, присипані вулканічним пилом та піском, на дні яких стрімголов несуться потоки жижі та каміння. Під час дощу виникає відчуття, ніби ти потрапив у пекло. Але ми ще не знали, що справжнє «свято демонів» попереду.

Цього року Ключевська Сопка була зайнята виверженнями і не звертала увагу на туристів, які вешталися по її кам’яній сукні. Ми боролися з баранкосами до останнього, але після п’ятої години у зливі стали табором прямо на схилі. Після сутінок закінчився дощ і вулкан подарував нам дивовижний малюнок, про який мріяла наша група ще в Україні. Ми вийшли із брудних і вологих наметів і побачили густі червоні лавові потоки. Навіть розташування наметів під лавою нас не бентежила, адже казкова краса виявилася приємним подарунком після напруженого дня.

Дочекавшись ранку, ми вирішили піти глянути ближче на магму. Одразу скажу, що ідея була не найкраща. Вісім годин підіймались в густому тумані від 2 200 до 4 000 м. Дійшли до великого кам’яно-лавового потоку. З обох сторін почали свистіти яскраво-червоні буруни над головою. Падаючий сніг миттєво перетворювався на клуби пару. Сцена нагадувала Фауста з його дев’ятьма колами пекла.

Один циклон змінявся іншим, дощило майже кожен день. Попереду нас чекала красуня Овальна Зіміна (3 081 м). З цього піку ми мали побачити усі вулкани Ключевської групи. І раптом, півтори доби сонця! Просушивши спальні мішки і теплі речі, ми вийшли в 3:00 на чергове сходження, яке в результаті зайняло 18 годин нон-стопу. Технічно складна гора не тільки пустила до себе, а ще й із пампезнізтю показала всю красу навкруги.

Насичене жовте небо було залито червоною глазур’ю. Окопавши табір на великому крижаному плато – вулкані Плоский Толбачик (3 085 м), група збирала спорядження для ранкового сходження на пік Гострий Толбачик (3 682 м). Погода «сонячної Камчатки» внесла свої корективи і ще декілька днів були проведені тут. Найчарівніших захід сонця, який доводилося бачити в горах був саме в цьому місці.

Велика сіро-жовта хмара, нанизана на Кізімен (Щапінська сопка) привертала до себе увагу. Цей вулкан не входив в наші плани, але краса його вбрання виявилась сильнішою. Піднялись до двох тисяч метрів по доволі крутеньким скалам і відчули їдкий присмак сірки. Отруєна хмара перемістилася в наш бік – довелось спускатись.

Майже місяць довелось човгати по тундрі та тайзі, відлякувати ведмедів та ловити червону рибу на вечерю. Фінальним акордом нашої шаленої пригоди мали стати сходження в районі Петропавлівської групи вулканів, що розташована за 750 км від нашого старту. На дворі стояла середина вересня. Випало чимало снігу, а ми підійшли впритул до Авачинської сопки, на яку і піднялися згодом в пурзі.

Нам пощастило і цей похід закінчився перемогою. Здійснилась моя мрія і тепер в шухлядці красується шматок свіжої лави зі справжнього вулкану.

Андрій Дудко – спеціаліст з маркетингу і PR в РОМСАТ, шукає нові ідеї за межами зони комфорту

Читайте также:

Приключения в Патагонии

Туристы, застрявшие на горе Монблан, спасены!

Загадочный заповедник «Горганы»

Блог Л.Вайпан На Лофотенах