Подорож до Мумбаї: кращий спосіб побороти свої страхи – зустрітися з ними

До першої зустрічі з Мумбаї я ототожнювала це місто з жебраками — адже саме тут знаходяться найбільші нетрі Азії; уявляла його бандитським і дуже небезпечним, з купою мафіозі та головорізів, оскільки перед поїздкою прочитала книгу Грегорі Девіда Робертса «Шантарам». Правда, події в цій книжці відбувалися минулого століття, я розуміла, що все могло змінитися, але моя уява вже побудувала образ.

Отже, Мумбаї… Ми були вражені цим містом. Провели тут декілька днів, пожили у місцевого подружжя, нагулялися вулицями, встигли побувати в тих самих найбільших нетрях Dharavi, побачили пральню просто неба з тисячами джинсів, сорочок та іншого одягу, поїздили на дуже колоритному міському метро, побували на острові Elephanta. 

Транспорт в Мумбаї

Кілька ліній міської залізниці повністю покривають величезне місто. По суті, це метро, але з деякими відмінностями. По-перше, воно наземне. По-друге, у вагонах немає дверей. Люди вистрибували й застрибували у вагони на ходу.

Народу було зазвичай дуже багато, всі поспішали й зовсім не звертали увагу один на одного, стрімголов рвалися до вагона, розмахували руками, інколи билися за місце у вагоні. Одним словом, це було пекло. Інколи ми пропускали декілька потягів, бо не могли пробитися.

По-третє, вагони діляться на перший і другий клас. Вартість першого класу значно вища, відповідно і людей там було менше. Також існують окремі вагони для жінок (всі інші — «змішані»).

Квиток можна придбати на будь-якій станції, а ціна залежить від того, наскільки далеко потрібно їхати. Найдешевша ціна другого класу, яку ми бачили, — 5 рупій, а найбільша — 20 рупій.

Інколи важко зрозуміти, куди який поїзд їде. Трапляється, що на одній станції більше ніж десять колій, і ніякої інформації, ніяких розпізнавальних знаків немає. Ми розпитували у місцевих, але від різних людей ми могли почути різні відповіді. Доводилося запитувати більше людей і обирати колію за принципом більшості. Це все дуже дивно.

Але якщо хочете відчути це місто по-справжньому, то обов’язково скористуйтеся цим метро. Адже поїздка на таксі не може рівнятися з поїздкою у переповненому вагоні з місцевими жителями.

Мумбайська пральня Dhobi Ghat

Саме сюди ми потрапили в перший день у Мумбаї. Дуже цікаве місце. Ще з здавна тут працювали виключно чоловіки, які прали одяг, б’ючи його по камінню. Зараз тут працюють і жінки, і діти. Робітники користуються величезними пральними машинами. Проте перебирають, сортують і розвішують одяг власноруч. А це тисячі одиниць кожного дня.

Також вразила організація сушки одягу. Для кожного виду одягу було окреме місце. Наприклад, в одному кутку були білі сорочки, в іншому яскраві сарі, далі — штани й простирадла. Як вони потім повертають речі власнику і не плутаються, важко зрозуміти.

Про оплату праці можна судити з того факту, що багато місцевих вважають: вигідніше постійно віддавати речі до цієї пральні, ніж купити пральну машинку і мийні засоби.

Якщо ви потрапили до Мумбаї, то обов’язково загляньте в цю пральню, це безкоштовно. Знаходиться Dhobi Ghat неподалік від метро Mahalakshmi.

Нетрі Dharavi

На другий день ми вирушили в нетрі. Як виявилося, нетрі знаходяться не десь на окраїні чи за містом, а в центрі, й добратися до них можна  міським метро.

Нас охоплювала тривога і цікавість. Вже за декілька хвилин посеред вулиці раптом з’явився чоловік й вдарив перед нами батогом. В цей момент ми подумали, що нам кінець. Але це був такий жарт, і це добряче повеселило місцевих індійців. Далі було спокійніше. Ми бачили багато міні-магазинів, школу, багато чоловіків щось майстрували, а жінки продавали одяг, фрукти та овочі. Багато малечі бігало вузькими звивистими вулицями. На нас люди реагували по-різному. Декілька п’яних чоловіків хотіли зробити з нами фото та ніяк не відчеплялися, а пара хлопчаків почала лаятися, побачивши нас. Але здебільшого дивувалися, хтось намагався розпитати, звідки ми та чи нам подобається Індія. 

В цілому у нас склалося позитивне враження від походу, життя в нетрях бурлило, всі були за якимись справами. В очі кидалася велика кількість сміття, але сміття невід’ємна частина Індії, й побачити його можна скрізь у великій кількості. Звісно, ми бачили розвалені старі хати, але і їх можна побачити не тільки в нетрях. До того ж навіть на таких хатах були супутникові антени. Для індуса телевіздор — дуже важлива річ.

Мумбайські підприємці проводять екскурсії для туристів по нетрях. Показують, як живуть люди, ходять по хатах. Самі ж мешканці нетрів не отримують і копійки. Нам не подобаються такі екскурсії, адже це не людський зоопарк. Щодо безпеки, то спеціальні гіди там не потрібні: в нетрях найменший рівень злочинності в усьому Мумбаї.

Острів Elephanta

Щоб потрапити на цей острів, треба дістатися до однієї з пам’яток Мумбаї — Воріт Індії, та придбати квиток. На розкішний човен квиток для дорослих коштував 150 рупій, а на звичайний човен – 130 рупій. Щоб потрапити на другий поверх човна, доведеться віддати ще 10 рупій. Весь шлях від Мумбаї до острова займає трохи більше години. З човна відкривається дуже красивий вид на місто.

На жаль, ми не потрапили до знаменитих печер острова Elephanta. Все було закрите з незрозумілої причини. Тому ми витратили час на прогулянки островом. Думаю, що їхати заради прогулянки не варто. Острів запам’ятався лише великою кількістю мавп і цуциків. А ще маленькою залізницею, якою можна було проїхатися декілька метрів від човна до острова.

По дорозі назад біля нас летіла зграя чайок. Індійці кидали чипси та пряники птахам і дуже тішилися, це така у них забава. 

Життя у місцевого подружжя

Для нас було дуже цікаво пожити у молодого подружжя і дізнатися про їхній побут. Ми потрапили до них по CouchSurfing. Це соціальна мережа, яка дозволяє запрошувати туристів до себе в гості, щоб поспілкуватися, дізнатися про звичаї, традиції і, можливо, подружитися. Нам пощастило, що ми потрапили до цієї пари.

Джайдіп і Ракша познайомилися в інтернеті на сайті знайомств. Вони говорили, що зараз це дуже популярний в Індії спосіб знайомства. Їм пощастило, оскільки ще багатьом молодим людям за давньюю традицією батьки шукають пару, і ніякої там любові.

Весілля відгуляли за традиціями: з великою кількістю гостей (декілька тисяч), пісень, танців, обрядів і взагалі без випивки. Ми розглядали їхні весільні фото: наречена в червоному сарі та наречений в золотому національному костюмі.

Джайдіп і Ракша показали нам місто, пригощали різними стравами, солодощами та фруктами. Ми проводили гарні вечори за бесідами про їхні та наші свята, про традиції. Було дійсно весело і час пролетів дуже швидко.

Підсумовуючи, скажу, що знаходитися серед людей, спілкуватися з ними, попадати в різні неочікувані ситуації є одним з найцікавішого в подорожах. 

Всі фото автора

Читайте також:

Непал для початківців. Чи варто йти в Гімалаї, якщо ти новачок в трекінгу?

Достопримечательности Шри-Ланки: как организовать поездку самостоятельно

Индийские города заполонили животные