Садиба Даховських: що ховається за її стінами?

Отже, Леськове Черкаської області. Ми їдемо туди, ще не знаючи, чи зможемо потрапити всередину наймасштабнішого замку України. Садиба Даховських розташована на території військової частини, вхід – за попередньою домовленістю з військовим начальством. Не можна входити, не можна бродити, ні в якому разі не можна всередину: будівля в аварійному стані, може впасти в будь-який момент. Ключів немає, знайомих немає, ніхто нічого не знає.

І все-таки ми умовили, уплакали сторожа, і він нас пустив.

Село Леськове розташоване за декілька кілометрів від райцентру Монастирище Черкаської області, за 195 км від Києва і за 215 – від Черкас. Леськове перейшло у власність Даховських у 1770 року. А це, на хвилиночку, 85 га лісу: листяний парк на лівому березі річки Конелка і хвойний – на правому, гребля, водосховище і сад.

Замок, який можна бачити сьогодні, будували чотири покоління родини Даховських, а його остання версія завдячує своїм походженням Тадеушу Даховському, відомому любителю коней. Тому не дивно, що третину території займав конезавод. До речі, Тадеуш не програв жодних (з понад 300) перегонів, коні були його пристрастю, його хобі, його життям.

Щоб подужати садибу таких розмірів, братам Даховським довелося побудувати свій цегельний заводик: кожна цеглина маркована фірмовими ініціалами. Кажуть (і це свята правда), що Казимир (батько Тадеуша) був настільки суворий у фінансових справах, що через одну надщерблену цеглину завертав усю партію, зараховуючи брак на рахунок того працівника, який винен у «нехлюйство». У підсумку багато старих будинків у Леськовому побудовані саме з цієї цегли.

Після революції, коли все було націоналізовано, замок Даховських був спершу цукровим заводом, потім піонерським табором, під час війни – складом медикаментів, після – туберкульозним санаторієм. А зовсім-зовсім після – шпиталем для військовослужбовців.

А всередині є на що подивитися: Даховські жили з розмахом, а Тадеуш впроваджував у декор свого будинку всілякі англійські елементи. Навіть люстри збереглися.

Дуже шкода, але найгарніший замок України руйнується просто на очах. Тріщини в стінах, внутрішні перекриття, все дихає на ладан…

Але їхати сюди все одно варто. Щоб побродити по парку, кожен квадратний метр якого зберігає секрети, рештки минулого, раптові сходи вниз і маленькі будиночки тих часів. Щоб пережити хвилюючу пригоду відкриттів. Щоб зробити мільйон приголомшливих фотографій . І щоб привернути увагу до розкішного, занедбаного замку минулого.

Лала Тарапакіна – автор проєкту “Знайдено в Україні” та платформи findinukraine.com.ua, експерт з внутрішнього туризму, вже проїхала понад 60 тис. км у пошуках незвіданого.