10 років, 11 сезонів, 15 країн і десятки мільйонів глядачів — це визначні здобутки. А ще це чудовий привід поговорити з Дмитром про те, з якими емоціями він зараз дивиться свої перші випуски, як йому вдається щоразу вражати глядачів та підтримувати незмінні цінності програми, за котрі ми її любимо, — чесніть, пошук істини, повагу та добро.
— Святкуючи 10-річчя проекту, ви маєте професійні нагороди, високі рейтинги та любов десятків мільйонів відданих глядачів. Діма, коли все починалося, ви ставили собі таку мету?
— Тоді я не думав ні про десятки мільйонів глядачів, ні про телепроект на одній з перших кнопок країни. Я просто хотів ділитися враженнями та емоціями зі своїх подорожей, яких на той момент було вже дуже і дуже багато, не тільки з друзями на кухні, не тільки з читачами газети і гостями фотовиставок. А для цього потрібен телевізор. Тому я не прагнув до популярності і, чесно кажучи, у мене не було ідеї стати телеведучим. Коли концепція «Світу навиворіт» чітко вималювалася у мене в голові, я вирішив спробувати.
На фото: Індія, свято Холі
— А як змінювався проект за ці десять років?
— Озираючись назад, мені здається, що перший сезон знімався вчора. Ці 10 років промайнули немов дуже яскравий спалах, наче якийсь захоплюючий пригодницький фільм. За цей час я відчув і пережив колосальний обсяг емоцій у подорожах. Відповідно моя здатність говорити «Вау!», дивуватися притупилася. Те, що мені було цікаво 10 років тому, уже нецікаво мені сьогодні. Саме це є двигуном прогресу і основним трансформатором програми, тим, що її змінює. Стало складніше підбирати теми, тому що, приїжджаючи до нової країни, я бачу дуже багато з того, що мені вже добре знайоме. Тарантулів я вже їв і з аборигенами, озброївшись луками, на полювання теж ходив. І мені доводиться забиратися далі, щоб знайти і показати більше.
На фото: Внутрішня Монголія
По-перше, за 10 років саме телебачення дуже сильно змінилося. Змінилися техніка, технології, підхід. Тоді ми не використовували дрони, у нас не було стабілізатора для камери. І тільки, здається, у третьому сезоні у нас вперше з’явилися компактні екшн-камери. А до цього ми знімали навіть не в HD-якості, а на велику телевізійну камеру — таку як у 2000-х знімали новини. Коли з’явилася можливість знімати на професійні фотоапарати, ми, звичайно ж, змінили підхід, і картинка та якість покращилися. Наш оператор Саша Дмитрієв теж за ці роки дуже сильно виріс. Якщо починав він фактично без досвіду в подібних проектах, то сьогодні він — один з найкрутіших операторів країни.
— Переглядаючи перші випуски «Світу навиворіт», у вас не з’являється бажання щось змінити?
— Скажу вам чесно, випадково натикаючись на повтори перших сезонів, мені іноді навіть трішечки не по собі і весь час хочеться зробити зауваження цьому волохатому ведучому. (Сміється). Так-так, ви пам’ятаєте, у перших сезонах у мене було довге волосся. І я постійно хочу підказати цьому хлопцю, що він робить не так і як би зробив я сьогодні. Але це моя суб’єктивна точка зору. Я дуже самокритичний. Утім, і відгуки глядачів, і рейтинги повторів навіть найперших програм підтверджують, що і тоді, і зараз, проект цікавий. Просто трішечки змінюється стиль подачі, з віком змінююся я сам, стає більшим багаж знань, емоцій, що не може не впливати на продукт.
На фото: Болівія, солончак Уюні
— У своїх програмах ви завжди виступаєте за захист довкілля. У чому ще полягають головні принципи «Світу навиворіт»?
— Головний принцип моєї роботи — чесно, щиро і, найголовніше, з цікавістю підходити до того, що я знімаю. Насамперед, я шукаю країну і теми, які цікавлять особисто мене. Здивувавши себе, я, напевно, зроблю цікавий матеріал і для глядача.
Що стосується принципів «Світу навиворіт», то перш за все, це повага до людини і природи. Ми хочемо показати, що найголовніша цінність — це людина, і зовсім не важливо, якого кольору її шкіра.
На фото: Папуа-Нова Гвінея
Захист навколишнього середовища і порятунок лісів — теж дуже важлива тема. У випусках про Бразилію і Амазонські ліси ми не раз її піднімали. Мені сподобалися міркування жителів племен, які все життя провели у джунглях. Якщо запитати їх: «Для чого потрібен ліс?», вони, як правило, відповідають, що ліс — це життя. Якщо не буде лісу — не буде води, не буде води — не буде життя. Якщо подивитися на карту світу і провести віртуальну лінію від Бразильської Амазонії, найбільшого тропічного лісу на планеті, в сторону Африки, то ми побачимо пустелю в тій самій кліматичній зоні. Чому? Бо там немає лісу. Хочеться, щоб це розуміли не тільки племена, для яких ліс — це дім, але і всі люди на планеті.
На фото: Айленд-Пік (Непал)
— У чому для вас головна місія проекту?
— Завдання нашої програми — відкривати телеглядачеві світ у ненав’язливій, позитивній, веселій, пізнавальній формі. На превеликий жаль, близько половини українців взагалі не були за кордоном. Для величезної кількості людей наш проект — це можливість віртуально побувати в екзотичних країнах, спосіб зазирнути туди, де ти сам не побуваєш. Особливо зараз, коли ми всі дуже сумуємо за мандрівками у зв’язку з коронавірусом — це наче розрада, радість. Наш проект як відеопідручник з географії, читати який цікаво. А для багатьох з тих, хто має можливість подорожувати і надає перевагу самостійним поїздкам до екзотичних країн, ми стали своєрідним путівником.
Звідси випливає важливий момент. Розповідаючи глядачам про те, як живуть люди в різних країнах, ми показуємо, що щастя — не в матеріальному, а зовсім в інших речах. Це і є місія нашого проекту. Переглядаючи нашу програму, люди, які скаржаться на життя в нашій країні, змінюють свою думку і говорять: «Господи, як же добре, що ми живемо в Україні». Тому що все насправді дуже добре, особливо, якщо порівнювати з тим, як доводиться жити людям у різних куточках світу. При цьому жителі тієї ж Камбоджі щасливі і зустрічають гостей з посмішкою, тому що просто сьогодні гарна погода, відмінний улов і їхня велика родина повечеряє рибою. Ми показуємо приклади, як можна радіти нематеріальним речам і бути абсолютно щасливим. За що я дуже вдячний багатьом героям нашої програми.
На фото: китайський мегаполіс
— Чи є межа, де ви скажете: «Ні, на це я не піду навіть заради крутих кадрів»?
— Я — людина дуже емоційна, і найяскравіші сюжети знімаються саме на емоціях, коли виникає якась екстремальна ситуація. Але навіть при тому, що часто я здаюся безрозсудним і надмірно ризиковим, я думаю про безпеку і про те, що несу відповідальність і перед своєю сім’єю, і перед глядачами.
Наприклад, організувати інтерв’ю з наркобароном в Бразилії нам допомогли інформатори з поліції та інші помічники, у яких були виходи на потрібних людей. Звісно, ми віддячили їм фінансово за послуги. Нас багато разів попереджали: «Це дуже небезпечно». І перед тим, як ми остаточно потиснули руки, поліцейський ще раз сказав: «Ви можете не повернутися. Ти повинен про це знати. Ти готовий?». Я кивнув головою. Саша теж кивнув.
Коли нас вели на інтерв’ю під дулом пістолета, звичайно, було страшно. Але, не йдучи на ризик, я б ніколи не зняв цей цікавий сюжет. Тому я завжди намагаюся максимально себе убезпечити, як в даному випадку, знайти поліцейських, які обіцяють у самому крайньому випадку прикрити, але все одно не дають жодних гарантій. Це мій стиль життя, і я його ні на що не проміняю. Чи є ця грань, біля якої я скажу «ні»? Напевно, є. Але, як правило, ми знаходимо рішення і алгоритм дій, який усе-таки дозволяє зняти сюжет навіть на межі.
На фото: Уайна Потосі (6088 м), Болівія
— Діма, як складався ваш стиль, який уже став класикою тревел-журналістики? Чи були у вас якісь орієнтири? Можете дати пораду блогерам-початківцям?
— Я ніколи не вчився професійно на телеведучого. Скажу вам більше, я навіть за професією не журналіст. Я журналіст-самоучка, і цього не соромлюся, бо вважаю, що найголовніше — робити те, що ти любиш. Про це я завжди мріяв, і це те, що у мене вийшло.
Якісь орієнтири? Ну, звичайно ж, я дивився всі існуючі на ринку — і нашому, і закордонному — тревел-проекти, тому що просто я це обожнюю. Я виріс на Стіві Ірвіні і, ходячи пішки під стіл, дивився Сенкевича (ведучий програми «Клуб мандрівників» — прим. ред.). Фільми про Індіану Джонса теж полюбляв. Але я ніколи не намагався когось копіювати, я завжди хотів просто бути собою. І це, напевно, найкраща порада для початківців тревел-блогерів: будьте собою, не намагайтеся бути на когось схожими, робіть те, що вам цікаво і на чому ви добре знаєтеся. І не тому, що це, наприклад, вигідно чи прибутково.
Я ніколи не читаю текст з папірця, бо знімаю сюжети на ту тему, в якій я добре розбираюся і яка мені самому цікава. Звичайно, я готуюся до зйомок. Перед тим, як поїхати до Китаю, я читаю книги про цю країну, статті та всілякі матеріали, дивлюся фільми. Ця інформація укладається у мене на полицях у голові, а потім у потрібний момент вона спливає.
На фото: Папуа-Нова Гвінея
— Чим вам доводиться жертвувати заради програми?
— Звичайно, насамперед особистим часом і часом, який я проводжу з близькими людьми. Я по півроку не буваю вдома, до весілля я рідше бачив своїх батьків, брата і сестру, ніж міг би бачити. Зараз я ще рідше, ніж міг би, бачу свою дружину. На щастя, вона мене повністю розуміє і підтримує, і для нас це не перешкода. У всіх програмах і у всіх інтерв’ю я підкреслюю, що сім’я — це найголовніша цінність, яка є у кожної людини.
Тому це досить серйозна жертва. Але я — фанат своєї професії і відданий своїм глядачам. Я дійсно дуже ціную те, як вони до мене ставляться і вдячний за інтерес до програми. Значить те, що я роблю, я роблю не даремно.
На фото: Індія
— Здається, це ваша суперздатність. Як вам вдається знаходити спільну мову з абсолютно різними людьми і налаштовувати їх на відвертість?
— Відповідь проста: я до будь-якого героя і просто людини ставлюся з великою повагою і спілкуюся з нею так, як хотів би, щоб спілкувалися зі мною. Є така проблема у деяких мандрівників і журналістів: приїжджаючи в місця, які прийнято називати дикими, вони проявляють огиду, відверто бояться, намагаються зайвий раз не доторкнутися рукою, гидують місцевими делікатесами, називають людей «дикунами». У моєму лексиконі це слово може використовуватися хіба що жартома, бо куди б ти не приїхав, перед тобою насамперед людина, навіть якщо вона гола і ніколи не залишала межі свого лісу. І вона теж хоче, щоб її поважали і ставилися до неї по-людськи. Звичайно ж, якщо житель племені бачить, що до нього приїхали просто, щоб зробити селфі, наче з мавпою, він буде відповідати взаємністю і не буде сприймати гостя з повагою та не буде розкриватися.
У мене принцип інший: куди б я не приїхав, я спілкуюся з людиною на рівних. І навіть у найбільш ізольованих племенах намагаюся показати: ми з тобою — люди, ми однакові. І у тебе, і у мене дві руки, дві ноги, очі, вуха… Так, ми говоримо різними мовами, так, у нас різний колір шкіри. Але ми однакові, і у нас рівні права. І, ви знаєте, це працює. Особливо в племенах. Коли люди бачать, що приїжджий іноземець сідає з ними за один стіл, їсть їхню їжу, вітається за руку, спить з ними в одній хатині і живе їхнім життям, тоді люди розкриваються, бар’єри зникають і починається справжня відверта розмова. Дуже часто ми навіть не починаємо знімати одразу, приїхавши в поселення. Спочатку заводимо дружбу, даруємо подарунки, спілкуємося, до нас звикають. І після цього починається найцікавіше, коли люди розкриваються, починають ділитися найінтимнішими секретами.
На фото: Внутрішня Монголія
— Діма, а як звичайному туристу побачити країну хай не навиворіт, але все ж з максимально нетуристичного боку за кілька днів?
— Відповідь очевидна: потрібно уникати найпопулярніших туристичних місць. Не бійтеся відкривати свої власні маршрути — ідіть в сторону від людних вуличок і побачите, як живе місцеве населення. Звичайно, якщо країна досить безпечна. Приїжджайте і поспілкуйтеся з місцевими — вони завжди розкажуть багато цікавого. У тому числі зможуть порадити, куди піти, де поїсти. Будьте відкритими і не бійтеся відкривати для себе світ.
Підйом на вершину Айленд-пік (6189 м) у Гімалаях та гірська хвороба. Непал.
Інтерв’ю з наркобаронами під дулами пістолетів. Ріо-де-Жанейро, Бразилія.
Зведення будинку на дереві разом з племенем екс-людоїдів Караваї. Індонезія, о. Нова Гвінея.
Арешт за зйомку без нагляду спецслужб та депортація з країни. Згодом команда знову повернулася туди та показала «виворіт» країни. Куба.
Репортаж із зони відчуження АЕС «Фукусіма». Японія.
Ночівля в поселенні озброєного племені Мурсі. Ефіопія.
Збір сірки із кратера вулкана разом з місцевими робітниками. Індонезія, о. Ява.
Святкування з босами мафії якудза. Токіо, Японія.
Рафтинг на річкових порогах з небезпечним падінням у воду. Ріка Ігуасу, Бразилія.
Репортаж з місця авіакатастрофи, якої дивом уникла команда «Світу навиворіт». Непал.
Читайте также:
Дмитрий Комаров: «Я – адреналиновый маньяк»
Даша Малахова: “Лондон пахнет луна-парком, а Майами — мокрыми пальмами”
Злата Огневич: “В роду были итальянцы, и в Италии я чувствую себя счастливой”
Туристическое страхование часто воспринимается как дополнительная трата средств, которой можно избежать. Однако, это ошибочное представление,…
Открытие учетной записи на игровой площадке обычно вознаграждается подарком. Иногда клиенту для этого достаточно завести…
В мире виноделия существует напиток, который завоевал сердца многих гурманов своим уникальным вкусом и ароматом.…
Рынок азартных развлечений в Украине активно развивается, что заметно по регулярному пополнению списка легальных онлайн-казино.…
Туризм ради игры становится всё более популярным среди путешественников по всему миру. Казино уже давно…
Рассказываем о бонусах Vbet. Мы расскажем о разных видах поощрений - как стандартных для всех…