Горностаї, «вулиця спраги» та пальми: заради чого варто їхати до Бретані?

Це друга частина розповіді про мандрівку до Бретані, до берегів Ла-Маншу. Першу частину читайте тут. 

Ренн: місто студентів і горностаїв у «кривих будиночках»

На вокзалі Ренну мандрівників зустрічає кінь, що мовби відбивається у воді. Дивний монумент – один з багатьох у місці взірців мистецтва, на які охоче витрачає гроші місцева влада. 

Сьогодні Ренн – столиця регіону Бретань, хоча першим цю назву носив Нант. Населення Ренну – близько 200 тис осіб, з яких майже третина – студенти із різних куточків світу, включаючи Україну. 

У Ренні досі можна відшукати будиночки, збудовані майже півтисячі років тому у стилі фахверк. Це каркас з дерев’яних брусів, проміжки в якому заповнювали камінням, глиною та іншими матеріалами. Більшість таких будівель у Ренні була знищена під час великої пожежі 1720 року, що тривала 6 днів. Після цього будинки у місті постановили будувати з каменю. 

Однак окремі «пряничні» будинки – здається, у них немає жодного прямого кута і жодної прямої стіни – стоять у місті і зараз. Ті з них, що перебувають у геть жалюгідному стані, консервують – у вікнах таких будинків блищать гостроносі мордочки горностаїв. 

До чого тут горностаї? Саме горностаї у вигляді хвостиків зображені на гербі Бретані, що у IVX — XVI століттях був гербом Бретонських герцогів. Сьогодні горностаї чи їх «хвостики» – один із найбільш упізнаваних символів регіону. 

Горностаї визирають із вікон будинків, що чекають на реставрацію

Втім, кам’яні будівлі Ренну, як і вузькі бруковані вулиці, теж варті уваги. Мерія міста ввечері взагалі перетворюється на полото для світлових шоу: щовечора тут по кілька разів розігрується яскрава вистава. У день нашого приїзду шоу було присвячене найбільш відомим жіночим оперним образам – до слова, реннська опера розташована просто навпроти мерії.

Світлове шоу на стінах міської ратуші

Значний вплив на місто мають студенти. Для них, до прикладу, організовують численні фестивалі, виставки та інше культурне дозвілля. Втім, впоратися із улюбленою студентською забавою – пияцтвом – мерії не під силу. 

Свого часу у місті обмежували продаж спиртного (цікаво, що вино та сидр в цю категорію не входили), але загалом на ситуацію це не вплинуло. У місті є ціла вулиця барів, де по четвергах можна побачити натовпи студентів, – «вулиця спраги». Особливість у тому, що вулиця ця мігрує: щойно міська влада помічає, що всі заклади на вулиці стали наливати, приміщення викуповують і перепрофільовують. У підсумку бари поступово переїжджають на іншу вулицю. Така міграція у Ренні триває не одне десятиліття – жартують, що випускників різних років можна розрізняти за тим, на якій вулиці вони гуляли під час навчання. 

Будівля парламенту Бретані

Дістатися з Сен-Мало до Ренну можна лише потягом – аби стимулювати французів користуватись залізницею, автобусні маршрути між містами поступово скасовують. Аналог нашої електрички курсує між Ренном та Сен-Мало щопівгодини, квиток коштує 15 євро в один бік. Втім, можна дістатись дешевше – аналогом нашого «Інтерсіті». Квиток на поїзд «Сен-Мало – Париж Мопарнас» коштує 13.50 в один бік, однак рейсів лише кілька на день. 

Дінар: будинки англійської знаті та «бретонські пальми»

Просто навпроти Сен-Мало розташоване курортне містечко Дінар. Через море до нього – рукою подати, суходолом доведеться зробити гак у 12 км. Влітку між містами водою курсують ракети. 

Вид з Дінару на Сен-Мало

Взимку можна скористатись послугами морського таксі – бляшаний катер з жінкою-капітаном регулярно курсує між причалами Сен-Мало та Дінару. Вартість проїзду – 10 євро в обидва боки. Про час відправлення краще домовлятись заздалегідь – є ризик просто не вміститись до катера, розрахованого на 12 пасажирів. Шлях водою займе хвилин 7-10.

Морське таксі, що курсує між Дінаром та Сен-Мало

Можна дістатись Дінару і автобусом – час у дорозі близько 30 хвилин, вартість – 2.50 євро в один бік. Автобус відправляється від вокзалу Сен-Мало. Ще один варіант – дійти до Дінару пішки маркованою стежкою. Шлях займе кілька годин, однак пройде мальовничими берегами та єдиною у Франції греблею, що виробляє енергію за рахунок припливів. 

За греблею – ріка Ранс, на берегах якої розкинулись яблуневі садки. З цих яблук і роблять знаменитий бретонський сидр. Пити його, до речі, слід із болів – спеціальних посудинок з двома вушками, на яких обов’язково має бути вказане ім’я власника. Простіший варіант – широке горнятко, що за формою нагадує боль. Стійки з болями можна знайти в будь-якому магазині сувенірів. Щоправда, потрібного імені може і не бути – тоді на допомогу прийдуть болі з написами на зразок «Моє серденько». Втім, саме в Дінарі мені пощастило знайти боль з написом Olga. 

Іменні болі для сидру

Дінар – містечко фешенебельних вілл, збудованих переважно британською аристократією. Ще два століття тому англійці вважали вкрай престижним мати заміські володіння у цьому містечку – на одному з пляжів Дінару є наміть пам’ятний знак на честь того, що в 1832 році тут вперше з’явились дачі англійців.  

У місті досі діє англіканська церква, щороку проводиться фестиваль британського кіно. До його чергової річниці на набережній Дінару встановили пам’ятник Альфреду Хічкоку, а кабінки для переодягання на пляжі наділили іменами зірок світового кінематографу. Вздовж усього узбережжя Дінару тягнеться мальовнича прогулянкова стежка. 

Променад Місячного сяйва

Окрема цікавинка – променад Місячного сяйва. Його побудова була маркетинговим ходом – у 30-х роках минулого століття туристів з Дінару почали переманювати курорти Лазурового берега. Аби показати, що місцеві красоти аж ніяк не гірші за південні, влада вирішила облаштувати набережну, для чого закупила цілий пальмовий гай, а місцеві мешканці принесли чимало екзотичних рослин з власних домівок. 

Сьогодні це куточок міста, що потопає у зелені, і звідки можна спостерігати за фантастичними припливами та відпливами. А екзотичні для берегів Ла-Маншу тропічні пальми на диво добре прижились у цьому регіоні. 

У третій частині цього блогу читайте про бретонську кухню.

Усі фото – Ольга Сантаровіч