450 км, 20 днів і 30 підвісних мостів: маршрут, який я пройшов би ще раз

Кунгследен (швед. Kungsleden) — це туристична гірська стежка на заході Швеції довжиною близько 450 км. Її на початку XX століття почала прокладати шведська туристична організація (STF), щоб зробити шведську Лапландію доступнішою для туристів. Маршрут тягнеться від Абіску на півночі до Хемавана в Центральній Швеції. Шлях перетинає національні парки Абіску, Стура-Шефаллет і Піельекайсе, і проходить околицями парку Сарек.

Процес підготовки до походу виявився вельми складним. Як краще доїхати? І куди? Коли краще йти? Який сезон ідеальний? Що брати з собою? Як і коли долати переправи?

Частина відповідей, певна річ, знайшлась в інтернеті. Проте їх було доволі важко знайти/перекласти/уточнити, а потім скласти в логічний ланцюг, від якого залежить успішність реалізації задуму. Така собі гра в доміно.

І ось 21 серпня о 15:50 я сидів у літаку і випробовував своє терпіння, бо очікування – то найгірше, що може бути. Декілька годин пересадки, сон в аеропорту – і ми в містечку Кіруна.

Далі постало питання, як дістатися до Абіску. Автобус був для нас задорогий (400 крон/1 240 грн), тому вирішили добиратися автостопом. Машину ловили довго – години чотири, але врешті-решт на місце прибули, гроші зекономили, все гаразд.

Що потрібно знати про Абіску? Там є великий супермаркет, в якому можна докупити все, що ви забули. Кемпінг безкоштовний, є туалет та душ (чоловічий та жіночий), також безкоштовні.

У будинку, на якому висить логотип Шведської туристичної організації, можна заночувати, там є готель. В тій самій будівлі розташований туристичний магазин місцевого бренду Fjällräven, в якому я купував свої шнурівки та газ.

На фото погано видно, але я був дуже щасливий опинитися на старті маршруту. Я безліч разів бачив цю арку в інтернеті, і от, через півтора року, я теж тут!

Перше, що одразу впадає в око, – це дуже низькі хмари. Інколи здавалося, що до них можна дотягнутися руками. Дуже дивні відчуття, які переслідували нас мінімум 10 днів. Є теорія, що цей ефект обумовлений розташуванням початку маршруту аж за полярним колом.

Жодного разу за весь маршрут не було проблем з наявністю води. Так само, як і сумнівів щодо її якості. Ми поповнювали свої запаси з річок і джерел.

Оскільки Швеція буквально залита водою, мостів тут дуже багато. Я рахував тільки підвісні, бо звичайних там просто безліч.

Маршрут можна проходити декількома способами: пішки, на снігоході та на лижах. Останню частину маршруту можна подолати на велосипеді. Кожен з цих варіантів дуже добре обладнаний та маркований. Самі шведи кажуть: “Якщо ви відчуваєте що загубились, значить, ви дійсно загубились”.

Інфраструктура тут розвинена дуже добре. Все зроблено для того, щоб ви просто гайнули на зустріч пригодам, як Більбо Бегінс.

Ось так, наприклад, позначений зимовий маршрут. Він майже завжди пересікається з пішим. Інколи ми йшли саме по зимових маркерах. Кінцева точка в маршрутів спільна.

На дуже мокрих ділянках прокладені дощечки. Ми назвали їх “рельсами”, бо дуже на них схожі. Перші 250 км їх було реально багато, а на дикій частині маршруту – в рази менше. Дуже часто ми були змушені йти просто по болоту і воді. Але хіба то страшно, коли навколо так гарно?

Коли ми зайшли за гору, стало дуже холодно. Хоча температура була +10 градусів, але вітер і дрібний дощ робили перебування на вулиці дуже некомфортним.

За день погода може змінитись декілька разів, але до цього швидко звикаєш і згодом навіть перестаєш звертати увагу.

Перша переправа з’явилась на диво рано. На човен можна зачекати під навісом. Але якщо ви просто турист, який прийшов покататись, мусите підняти прапор, щоб по вас приїхав човен для звичайної оглядової екскурсії.

Стосовно переправ, то тут є три варіанти: за гроші, гребти самому або rowing boat. Ми вибрали останній, тобто човен, на якому ви самі веслуєте. Це безкоштовно й екологічно. На цьому плюси закінчуються. А найбільший мінус – це втрата часу. Бо зазвичай на одному боці тільки один човен, і вам потрібно сісти в нього, переїхати на інший берег, взяти ще один, повернутись, лишити його на цьому березі для наступних туристів, а на другому переплисти на той край водойми.

Під час дощу і вітру ця авантюра потребує ще більше часу і сил. Тому, якщо є змога, я б радив брати платні моторизовані човни.

У Швеції дуже піклуються про туристів. Ваша безпека понад усе, тому в більш глухих місцях можна знайти будки з телефоном, які живляться від сонячних батарей. І завжди є інструкція, як і що робити.

Протягом усього походу не втомлюєшся насолоджуватись краєвидами. Ми постійно зупинялися, аби зробити фото. Бо ж якщо ти був в поході і не постив фото, то ти не був в поході.

День за днем ваші ноги звикають до навантажень і багатокілометрових походів, ви дедалі частіше підіймаєте голову вгору і насолоджуєтесь тим, що робите. Це дуже дивне відчуття свободи, яке наповнює вас все сильніше і сильніше. Емоція, заради якої, напевне, все це і було задумано.

Нашими постійними супутниками на маршруті були олені. Їх там дуже багато, і бояться вони вас більше, ніж ви їх.

Сфотографувати їх близько мені не вдалося. Найменша відстань, на я ми змогли підійти, – метрів 7-10. Олені мирні і горді тварини. Вони не чіпають вас, а ви їх – бо не доженете.

Після того, як ви пройшли декілька десятків кілометрів, перейшли в брід річку і перепливли її на човні, вам знадобиться тепла вода. Бажано в такій кількості, щоб можна було помитися.

Сауна, або шведською Bastu, – ваш найкращий друг. Вона є майже в кожному притулку, який зустрічається на маршруті. Майже, але не в кожному, тому під час підготовки раджу виписати розташування саме таких. Так легше планувати ваші ходові дні і знаходити рішення в разі надзвичайної ситуації.

Якщо запропонуєте наколоти дров, вам можуть дозволити скористатись сауною безкоштовно. Навіть якщо не плануєте зупинятися в притулку, сауною можна скористатися окремо – за 50 крон (приблизно 150 грн).