• фото: memorialholodomor.org.ua
    Люди
    Суббота, 26 ноября 2016

    «Я прошу в Господа дати нам силу, щоб повернутися до самих себе»

    24 листопада 2007 року на Михайлівській площі у Києві вшановували 75-і роковини Голодомору. Віктор Ющенко виголосив промову, яка багатьом закарбувалася в пам'яті.

    Голодомор 1932-1933 років на офіційному рівні було визнано геноцидом українського народу 28 листопада 2006 року. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України, внаслідок Голодомору в Україні загинуло близько 4,5 млн осіб.

    У 2007 році тисячі українців зібралися на Михайлівсткій площі, аби вшанувати пам’ять загиблих.

    фото: epochtimes.com.ua

    фото: epochtimes.com.ua

    Экспресс-инфо по стране

    Украина – государство в Восточной Европе.

     

    Флаг Герб

     

    Столица – Киев

    Крупнейшие города: Киев, Львов, Харьков, Одесса, Днепр, Запорожье, Кривой Рог, Донецк

    Форма правления – Парламентско-президентская республика

    Территория – 603 549 км2 (44-я в мире)

    Население – 42,6 млн чел. (32-я в мире)

    Официальный язык – украинский

    Религия – православие, католицизм

    ИЧР – 0,747 (81-я в мире)

    ВВП – $131,8 млрд (59-я в мире)

    Валюта – гривна

    Граничит с: Беларусью, Польшей, Словакией, Венгрией, Румынией, Молдовой, Россией

    Віктор Ющенко виступив з промовою, яку й сьогодні називають однією з найсильніших за час його президентства. 

    «Вони вже тут.

    Вони довго йшли.

    Мільйони. Мільйони наших дідів, батьків, братів і сестер.

    Рушили з неба їхні вози. Певно, хвилюються мами, щоб не забути ані найменшого – того рідного, найдорожчого, який знайшов свій спокій і тихо заснув на руках у Господа.

    75 років іде за цим небом їхній Чумацький шлях – три, п’ять, сім, вісім чи то десять мільйонів невинних людей, сотні тисяч родів, вимерлих сіл, невідспіваних душ, закатованих, замордованих, непохованих доль.

    Вони хочуть додому. Вони бачать ці вогники.

    Вони вірять нам.

    Бо ми – це їхнє непрожите життя.

    Дорогий Український народе!

    Браття і сестри!

    Ми – разом. Сьогодні Україна і світове українство розпочинають вшанування 75-тих роковин найстрашнішої катастрофи – Голодомору 1932-1933 років.

    Поминаємо кожну душу, кожну жертву, кожного мученика.

    Досі не знаємо всього масштабу цієї трагедії.

    Поволі – з пам’яті людей, з тих таємних архівів, з тих диявольських «окремих папок» – з’являється її смертельний лик.

    Переламати хотіли всіх.

    Проти нас ішло зло. Його ймення – геноцид. Свідома, спланована і втілена спроба упокорення нації.

    Його організатор і виконавець – тоталітарний комуністичний режим. Це – головний убивця. Звиродніла зграя не мала жалю до жодного народу, кожну поневолену націю залили криваві ріки.

    На нашій землі Сталін – за добре продуманим планом – обрав жертвою українське селянство як ядро, як основу, як опору народу.

    «Без крестьянской армии не бывает и не может быть мощного национального движения. Национальный вопрос есть по сути дела вопрос крестьянский». У цій фразі Сталіна – відповідь на те, чому померли мільйони українців.

    Терор був розгорнутий планомірно і послідовно. У 1932-33 роках у Кремлі відбулося 69 засідань Політбюро ЦК, на яких тільки по прямій постановці розглянуто 270 питань про Україну.

    Вони працювали, не покладаючи рук. У пік Голодомору в Україні щодоби помирало 25 тисяч людей.

    Ми маємо знати кожен факт, кожен наказ, кожне ім’я – від жертви до вбивць. Пошук правди не спинити, він не зупиниться.

    Спочатку конфіскували продовольство. Потім військами оточили територію України і Кубані. Третину наших сіл занесли на «чорні дошки», їх перетворили на гетто голоду – задовго до Гітлера. Увесь урожай масово йшов за кордон, зерно, яке могло врятувати мільйони, переробляли на горілку.

    Шансу не було. Люди почали їсти трупи.

    Голодомор – не просто біль і рана. Це – чорна діра нашої історії, яка могла безповоротно поглинути не тільки Україну, але й будь-яку найменшу надію на життя.

    Це – пік трагедії, втім він не єдиний.

    Я прошу, щоб сьогодні ми згадали всіх.

    Словом і молитвою прошу згадати наш державний провід, який 90 років тому проголосив і утвердив незалежність. Вони стали першою жертвою. З 800 членів Центральної Ради ліквідовані майже всі.

    Я згадую розтерзаних, покалічених, принижених Твоїх поетів, мій народе. Тут, на цих майданах вони чули золотий гомін волі. Їм вирвали серце.

    Я згадую Твою національну творчу, наукову, медичну і технічну інтелігенцію, яка опинилася в центрі масових арештів і систематичного терору. Їм щедро відвели квоту для смерті.

    Я згадую наші знищені церкви і духовенство. Їх руйнували безжально, щоб добратися до самої душі і її віри.

    Я згадую колосальні і немислимі жертви воєн. Цей смерч був здатен покласти нам край.

    Тоталітаризм і більшовизм перервав в Україні історичний зв’язок – історичний зв’язок поколінь, духу, пам’яті, нашої ментальності, культури і нашої мови.

    Посеред пошматованого і, по суті, підміненого народу був посіяний страх, чиє жниво збираємо і досі.

    Звідси, від цього безконечного страху походять наші нинішні політичні і суспільні хвороби, боязнь повернутися до національного кореня, бо причетність до нього була причиною смерті мільйонів людей. Звідси походить наш важкий і складний шлях один до одного, до порозуміння і власне кажучи до єднання.

    Злочини більшовизму і сталінізму тотожні злочинам нацизму і гітлеризму. Їхня природа – одна: людиноненависництво.

    Настав час озвучити вимогу для світового засудження комуністичного терору, який вбивав нас і всі невинні народи на цьому просторі – росіян, кримських татар, білорусів, євреїв, поляків, болгар і сотні інших націй.

    Усім нинішнім апологетам сталінізму я кажу прямо і твердо – ваші спроби приречені, виправдання не має і не буде, покайтеся за свій гріх. Це ваша моральна відповідальність перед країною і нацією.

    Наш біль і гнів не одинокий.

    Звідси, з Михайлівської площі у Києві, Україна звертається до всього світу, щоб об’єднати кожне зусилля проти тоталітаризму і нетерпимості до життя.

    Наша трагедія – це застереження для всіх націй світу.

    Не вивищуємо і не принижуємо свого горя. Слово співпереживання і скорботи кажемо кожній нації і, насамперед, тим, з якими спільно пройшли через усе комуністичне пекло. Наше серце – щире, любляче, небайдуже до вас. Станьте сьогодні поруч з нами.

    Ми закликаємо світ визнати Голодомор 1932-33 років актом геноциду проти Українського народу і віримо, що таке визнання неминуче здійсниться.

    Я дякую всім парламентаріям та урядам, які вже підтримали нас. Це – вияв солідарності, який Україна ніколи не забуде.

    Історична справедливість, безумовно, настане.

    Моє сьогоднішнє слово – не реквієм.

    Моє слово – це гімн Українському народові, чия сила незнищенна. Він переміг смерть.

    Супроти загрози тотального знищення – ми вистояли. Український народ переміг, бо перемогла його державність, постала його держава.

    Ми вистояли завдяки мільйонам чесних людей, які не лише воювали за Україну, але й будували її своєю великою і щоденною працею.

    Ми вистояли, бо воля, правда і життя творилися всіма – Донецьком і Львовом, Луганськом і Ужгородом, Севастополем і Одесою, Харковом і Тернополем, Полтавою і Луцьком, Дніпропетровськом та Івано-Франківськом, Сімферополем і Черніговом, Києвом і всією Україною.

    Ми перемогли у вирішальній битві зі злом.

    Сьогодні ми повинні перемогти у вирішальній справі – повернути Україні саму себе.

    Наша найвища місія – відродження нації як єдиного, здорового і життєствердного організму, який охоплює весь Український народ без різниці поглядів, регіонального походження чи віри.

    Наступний рік проголошений Роком пам’яті жертв Голодомору.

    Це – не поминальна хода.

    Це – воскресіння нашої пам’яті, очищення від лжі і скверни. Це – чиста і чесна праця, тільки вона допоможе навести справедливий національний і життєвий лад в Україні.

    Ми повинні одягнути Україну у чисту сорочку і прибрати з її тіла символи тоталітарного режиму – можливо, нехай не за рік.

    Ми мусимо ретельно віднайти і зберегти знання про кожну жертву Великого Голоду і встановити національні меморіали.

    Ми маємо утвердити великий суспільний діалог пам’яті і, водночас, діалог перспективи – бо треба йти вперед, жити повноцінним життям великої сучасної європейської держави, діяти і прагнути до справжнього порозуміння.

    Так ми утвердимо своє майбутнє, свій новий демократичний Основний Закон, свою свободу, своє право, свою любов один до одного, до рідної мови, рідної землі і нашої соборної долі.

    Я прошу в Господа дати нам силу, щоб повернутися до самих себе.

    Вони вже тут.

    Вони дуже довго йшли.

    Мільйони, мільйони, мільйони нас.

    Це – не сльози.

    Це посміхається маленький хлопчик на руках у Всевишнього.

    Вічна пам’ять і слава Україні!»

    У в 2010-му в Парку Вічної слави було споруджено Меморіал пам’яті жертв Голодомору. Автором ідеї став народний художник України Анатолій Гайдамака, а головним архітектором проекту – Юрій Ковальов. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу.

     

    Читайте также:

    5 лучших достопримечательностей Николаевской области

    Интересные факты о населенных пунктах Украины

    Экспресс-гид по Украине