А ти ведмедів бачив?
Коротенький відеоролік з нашого походу, щоб краще зрозуміти про що мова:
Після написання історії про мою двомісячну подорож «Камчатка по діагоналі» довелось вислухати багато чудних слів від прихильників «справжнього» турецького відпочинку. Одні впевнено називають нас божевільними, інші запевняють, що ми занадто ризикуємо, щоб любити своє життя. Небезпека, страх, вулкани… А мені все ще вважаються кудлаті ведмедики. Про них сьогодні і піде мова.
Перше знайомство
Бачив в житті багато тварин, але камчатські косолапі залишили свій відбиток у моєму серці. Зібрав декілька історій і справжнє ікло цього рудого звіра. А почну із загальних фактів, які мене вразили ще в Україні. Ви знаєте, що на маленькому півострові (1200 на 600 км) живе 15% всіх російських бурих ведмедів або 7% світового поголів’я?! Тільки на Камчатці вони можуть співіснувати один з одним на обмеженій території, адже їжі предостатньо.
Несподіване знайомство відбулося на другий день нашого походу. Стояв густий туман, ми розбили намети в тайзі біля сніжника і готувалися до відпочинку. Раптом Сергій (наш керівник) гаркнув щось матерне і побіг за камерою і фальшфеєрами. Метрів за двісті виднівся силует великого звіра, який нас не бачив і не відчував – вітер був в інший бік. Ведмедик так само був радий нашому знайомству і швиденько втік. Але це був тільки початок.
На четвертий день довелось прокинутись від крику: Полундра, ведмідь в таборі!
Діставши із спальника фальшфеєр, ліниво висунув голову із намету. Здоровенна тварюка стояла метрів в п’яти і засмученим поглядом дивилася на мене. Мабуть, не змогла вкрасти смачненького, а моє перелякане і заспане обличчя не викликало апетиту і вона, так само як і його колега другого дня, втік. Тоді я подумав, що уявляв цього звіра бурим і грізним, а цей був кудлатий та й ще рудьоха. Рудий ведмідь – чудовий початок!
Оманлива незграбність
Потім ми піднялись у гори і бачили лише сліди, інколи вони допомагали нам знайти вірний шлях на складному рельєфі. Розумієте, ведмеді дуже потужні тварі. Перелізти круті скали для них раз плюнути. Уявіть собі тушу в 300-400 кг яка біжить зі швидкістю 50 км/год по тайзі. Ця груда м’язів, що на перший погляд здається незграбною, залізає по стрімким скалам, щоб погрітися взимку на сонці.
Неймовірна живучість і жорстокість
Один мисливець розказував як йому вдалося підстрелити звіра на скелі. Той пролетівши метрів двісті впав у сніг. Це був трофейний ведмідь, за якого іноземний турист заплатив величезні гроші. Підійшли до туші зробити фото на згадку, аж раптом тіло встає і починає бігти. Він впав із двохсот метрової скелі, підстрелений і зміг втекти. Мені, так само їх шкода, але ручне регулювання потрібне – Камчатка переповнена цим звіром.
Мисливці з повагою відносяться до косолапих. Кажуть, що вони приймають рішення за 3 секунди. Чи напасти, чи тікати. Нам пощастило, побачивши групу «відважних» вони переважно налягали на ноги.
«Очі мутні, погляд без емоцій, підступна тварюка, — попередив нас перед походом досвідчений мисливець Микола. – Вовк, той зрозумілий, дивиться на тебе і хоче розірвати. А ведмідь жахливий, в очах змісту немає і гадай, що робити».
Тікай або захищайся
Спускаємось по долині від вулкану Кіземен на гарячі джерела Тумраки. Стоїть страшенне пекло, мабуть перший сонячний день за останні два тижня. Ми взуті в гумові чоботи «болотнікі» (заброди), зимові шкарпетки і поверх них онучі (рос. портянки). Робимо привал, моє тіло падає на рюкзак і руки на автоматі знімають взуття. Ноги починають дихати.
Аж раптом, Валік здивовано повідомляє: «Дивіться! Ведмеді біжать». Дивлюсь, дійсно, біжать. Забувши про відпочинок, хапаю речі під мишку, рюкзак в зуби, командую: «Тікаємо он туди – через річку». Починаємо бігти, але мої ноги метра за три розриваються від болі – кругом гостре каміння, а я босий.
Ну, що робити? – зупиняюсь. Пригадую пораду іншого мисливця Сашка: кричіть матом, вони цього не люблять. Як заволаю трьох поверховим бранним словом «Мати вашу так і сяк…». Ха, спрацювало – матуха почула дивний крик, зупинила дорослих ведмежат і пірнула у лісні хащі. Стою босий і розумію, що врятуватись за рікою від звіра, який біжить по будь-якому рельєфу зі швидкістю танка нереально.
Тут хтось є?
За два місяці зібралось багатенько історій про ведмедів. Ось вам ще одна. Це був сьомий або восьмий тиждень нашого походу. Тривав етап сплаву по річці Жупанова, ми, як завжди, встали табором на косі, смажили рибу та варили юшку. Запашна червона риба розліталась як пахлава на пляжі в Одесі, а уха, зазвичай, залишалась на ранок.
Чергові залишили полум’я та пішли разом з іншими спати. Зорі відблискували у хвилях Жупанової, пташки тихенько співали, табір заснув. Ведмеді розумні тварини. Знають, де обирати місце для ловлі риби. А коли ще й пахне бульйончиком, — смакота. Через п’ять хвилин всі підскочили через крики нашого Валіко. «Оууєє!», — кричав він з намету, мабуть відганяв ведмедя. Той шарудів нашим посудом, шукавши чим би підкріпитись. І чомусь дуже не хотілось опинитись тим самим смачненьким.
— Ти хто? – питає туриста ведмідь.
— Я – турист.
— Ні, — відповідає ведмідь. — Це я турист. А ти сніданок туриста.
Справжні рибалки
Майстерністю ведмедів можна насолоджуватись вічно. Незважаючи на свою вагу, вони вправно пірнають від воду за рибою. В день їм вдається з’їсти до сімдесяти кілограмів червоного м’яса. Смакують переважно голови та ікру, а залишки кидають смердіти на березі. Так і живуть косолапі в цьому ведмежому раї – на Камчатці.
P.S. Ще одна мрія здійснилась – мені вдалось побачити ведмедів в дикій природі. Спокійні і врівноважені, вони гуляють по камчатській тайзі. Можливо, що деякі із них побачили людей перший раз у житті.
Андрій Дудко – спеціаліст з маркетингу і PR в РОМСАТ, шукає нові ідеї за межами зони комфорту
Читайте также:
Блог А.Дудко Камчатка по діагоналі
