Спочатку всі повинні отримати PPL (Private Pilot License) – ліцензію пілота-аматора. Це перший, обов’язковий крок в авіації. На ньому можна і спинитися, а можна ще повчитися і отримати ліцензію комерційного пілота. Це, звісно ж, якщо ви вирішили обрати кар’єру льотчика авіакомпанії. Якщо ж літаки для вас хоббі, то можна потім отримати ліцензію пілота-спортсмена, або ліцензію пілота-інструктора. Просто вибираєш модулі, які тобі потрібні і відкриваєш нові категорії до своєї ліцензії. Наприклад, «нічні» польоти, інструментальний рейтинг (польоти за приладами в умовах поганої видимості), польоти на багатомоторних літаках.
Навчання в США це великий і добре поставлений бізнес. Льотні школи, як і американські університети, не є вийнятком. У країні понад тисячу льотних шкіл і коледжів, які готують приватних і комерційних пілотів. Загалом в Америці налічується близько 600 тисяч ліцензованих пілотів (включно з 211 тисячами пілотів-аматорів), понад 40 тисяч з них жінки (за даними US Civil Airmen Statistics). Проте більшість студентів американських льотних шкіл зараз становлять студенти з Центральної і Латинської Америки, Азіі та країн Перської затоки.
У California Flight Academy, яку обрав я, зараз навчається близько ста студентів з 31 країни світу, включно з Україною. За 30 років існування школи тут вже навчались декілька студентів з України. Також були з Росії і кількох інших країн колишнього СРСР. Переважна більшість студентів, які вчаться зі мною, – мексиканці, індуси й араби. Є один британець, росіянин такілька китайців.
Цікавою є структура навчання. Є обовязкова теоритична підготовка й практичні елементи польотів, які потрібно освоїти і здати. Таким чином, тривалість навчання здебільшого залежить від бажання і можливостей кожного студента. Для отримання ліцензії приватного пілота необхідний мінімум польотів з інструктором і без – 40 годин.
У школі є 22 літаки, в основному одномоторні Cessna-172, 162 і 152. Є й двомоторні, на яких тренують комерційних пілотів. Взагалі Cessna – це найбільш поширений для навчання літак. Досить простий у керуванні, слухняний і надійний. 172 модель виробляється дотепер з невеликими змінами, внесеними у 1950-х роках. Кожні 50 годин нальоту літак проходить техогляд.
Школа розташована на досить великому, але не основному аеродромі Сан-Дієго Gillespie. Крім CFA, тут базуються ще дві льотні школи та пара приватних чартерних компаній, які оперують кількома десятками вертольотів, реактивних і гвинтових бізнес-літаків. Є також майстерня з обслуговування і ремонту літаків, стоянки і ангари для зберігання приватних літаків, місцевий аероклуб, два авіаційні музеї (державний і приватний) та кафе. Аеродром має три злітні смуги, одна з яких здатна приймати великі реактивні літаки.
Тут приземляються і паркують свої літаки ті, хто прилетів в Сан-Дієго у справах або просто подорожує своїм літаком Америкою. Часто тут просто сідають дозаправитись. Процес заправки займає 10-15 хвилин. Під’їжджає спеціальний автомобіль, його водій заправляє ваш літак, розрахуватись можна з ним карткою на місці. Вартість авіаційного 100-го бензину в середньому $4,5 за галон, тобто приблизно $1,2 (30–31 грн) за літр.
Літаки трапляються будь-які. І такі, що коштують не один мільйон, і за $20-30 тисяч. Взагалі, і це було ще одним відкриттям, вік для літака не є критичним. Головне, як він експлуатувався і як обслуговувавася. Часто люди літають на літаках, котрі старші за них.
Ще один плюс навчання в такому місці – це те, що ти одразу змушений літати в умовах досить щільного трафіку. Літачки хоч і малі, але злітають кожні 3-5 хвилин. У черзі на зліт стоїть по 3-5 літаків. Все як в дорослому аеропорті.
Заїхати на аеродром можна просто велосипедом. Тут же є й велосипедні парковки
фото автора
Інструкторський склад школи теж міжнародний. Головний інструктор – японець. Мене ж узявся навчити літати за шість тижнів Енді. За походженням індонезієць, бувший військовий, пілот з великим досвідом, і найбільш суворий інструктор у школі. У тому, що Енді суворий, я переконався вже з перших днів. Але про це далі.
Сергій Каразій — журналіст, кореспондент телебачення Міжнародної інформаційної аґенції Reuters в Києві з 1992 року. Багато подорожує як по роботі, так і у вільний від неї час.
Читайте также:
Блог С.Каразія Як я став пілотом. Частина 1
Мифы и правда об авиаперелетах
В Руанде беспилотники начали доставлять кровь для переливания
