Долина Смерті: найдикіший, найспекотніших Захід
Мої уявлення про пустелю завжди найточніше описувала фраза “пісня льоду і полум’я”. Я уявляла собі безкраї мертві льодовики і безкраї мертві піски. І думала, що це, мабуть, найнудніші місця на світі. Мені ще ніколи не було так радісно визнати, що я помилялась.
Долина Смерті — частина пустелі Мохаве, яка розповзається на Каліфорнію, Неваду, Арізону і Юту. В цій пустелі є все: кілька національних парків (наприклад, Ред Рок Каньйон) і міст (щиро кажучи, досі не можу зрозуміти, що спонукало людей селитись в Лас-Вегасі).
Найспекотнішим кліматом відзначається Долина Смерті. Раніше там добували золото і буру, а зараз туди щороку приїздить понад мільйон туристів. І щороку мінімум один з них гине: найчастіше через нехтування правилами безпеки: не п’є достатньо води, не остерігається диких звірят (в Долині водяться отруйні гадюки, частина звірів хворіє, а пум взагалі краще не чіпати: хоч виглядають вони як гарненькі великі котики, це — небезпечні хижаки), не піднімається на підвищення під час повені.
Більшість топонімів нагадують про похмуру репутацію Долини: з одного боку її обрамлюють Поховальні Гори з Вершиною Труни, а серед долини — Диявольське кукурудзяне поле і Диявольська площадка для гольфу.
Саму долину назвали так золотошукачі, які в пошуках щастя натрапили на цю спекотну місцину. Тепер їхні містечка, і містечка тих, хто добували буру, покинуті, і в самій Долині, і довкола неї, багато містечок-привидів, де тепер мешкають тільки пісок і ящірки. Зрештою, назвали вони її так недарма: це чи не найсухіше місце у всіх сполучених штатах. В 1929 році тут не зафіксували і краплини опадів. І незважаючи на це, життя пробивається і тут. В Долині зафіксували понад тисячу видів рослин, і сотні пташок, звірят, рептилій і комах. Рослинки пробиваються з кожної щілинка в камінні, і міцно чіпляються коренями за розпечені пісок і ґрунт. Зрештою, люди теж селились там здавна: артефактам, які знаходили на території заповідника, куди більше років, ніж назві, яку залишила по собі Золота Лихоманка.
Долина досі надихає художників і режисерів: багато сцен оригінальних Зоряних Воєн знімали саме тут. А потім прийшла мода на зелені екрани, і після дев’яностих Татуїн і інші схожі пустельні пейзажі переважно безсоромно малюють. 🙂
Насамкінець, хочу залишити кілька порад тим, хто тільки вибирається в Долину Смерті, і які стали б в нагоді мені.
По-перше, зручніше їхати в Долину Смерті з боку Невади (Лас-Вегас або Ріно), а не з боку Лос-Анджелеса. Більшість зручних і дешевих готелів і хостелів розташовані тієї сторони.
По-друге, краще орендувати позашляховик. Ми не змогли дістатись до кількох цікавих локацій через бездоріжжя (я щиро не вірила, що в Америці взагалі бувають такі побиті дороги:) ).
По-третє, краще спланувати подорож на кілька днів. Долина дуже виснажує, а більшість цікавих локацій далеко одна від одної.
По-четверте, навряд чи я відкрию щось нове, але санскрін, санскрін і ще раз санскрін. І гігієнічна помада. Бажано — закритий світлий одяг. Закритий навіть при всіх можливих шарах санскріну: в Долині дуже вітряно і можна випадково застудитись.
По-п’яте, краще вибирати закрите взуття. В пустелі водяться дуже отруйні змії, а до найближчих пунктів швидкої допомоги дуже далеко. Крім того, покликати на допомогу навряд чи вийде: у переважній більшості місць нема зв’язку.
Галина Герасим вивчає політологію в Сан-Дієго, Каліфорнія. Притягує бездомних і фріків усього Дикого Заходу
В матеріалі використано фото: Максима Шматкова та Ярослави Ярко
Читайте також:
Блог Г.Герасим Йосеміті: весна, осінь, літо, зима і знову весна
Блог Г.Герасим Різний Портленд
Блог Г.Герасим Денвер щедрих і милосердних
