«Портленд – це найбільш чудернацьке місто у світі», – каже мені Шон. «Шон не переварює Портленд», – вставляє свої п’ять копійок Алек. Зазвичай Шон, добродушний планокур у шкарпетках з C-3PO, любить чудернацькі речі, а блідий чорноокий Алек ненавидить усе й усіх довкола.
Поки я лечу до Портленда, я дуже заінтригована. Коли літак заходить на посадку, мені стає дуже смішно: хлопці все життя прожили на півдні Каліфорнії, і після тієї пустелі, яка оточує Сан-Дієго і з літака схожа на декорації для Марсіанських хронік, Орегон мусить нагадувати їм велетенський акваріум, напакований зеленими деревами.
«Портленд – це місто троянд», – каже мені Віка. Віка вчиться в Портленді на магістра мультимедійної журналістики. «І ще тут живе Мет Грейнінг». Ми з Вікою йдемо до Музею мистецтв, а всі наші намагання дорогою знайти хоч сякі-такі презентабельні трояндові кущі зазнають грандіозного фіаско.
На розі Південно-Західної та Третьої Евеню знаменитий магазинчик з пончиками – Voodoo Doughnut. «Ти щасливиця, – каже мені Віка. – Зазвичай тут черга мінімум двадцять метрів». Я щасливиця, і черги взагалі нема. В мене нема готівки, тому Віка купує пончик для мене: у Voodoo Doughnut не можна розрахуватись карткою. Я запихаюсь своїм пончиком і чи не вперше в житті розумію Гомера Сімпсона. Якби я жила в Портленді, харчувалася б тільки ними.
«У Портленді дев’ять місяців на рік дощить», – каже Лора. Між будівлями госпіталю, університетів, офіційних установ часто криті місточки. Ще в Портленді дуже багато м’якого світла. На вулицях, будинках, кав’ярнях висять гірлянди, світяться мости через річку, і в дощову погоду вони перетворюють місто на велетенський корабель, який упевнено пливе крізь темряву.
«Портленд – це найбільш хіпстерське місто у світі», – каже мені Хеба. Суворо зиркає на мене з-над оправи супервінтажних cat eye-окулярів і повертається до свого ультратонкого й ультрапотужного творіння Apple. Хеба вчилась у Портленді до того, як переїхала до Каліфорнії. «Я купила собі машину аж тепер, коли переїхала», – каже Хеба. Портлендом дуже приємно гуляти пішки: вулиці значно вужчі, ніж у більшості великих американських міст, всюди лавочки, скульптурні композиції, клумби.
«Ось, – вказує мені Лора на сквер з фонтанами і деревами, які підозріло нагадують верби. – Раніше тут був хайвей, але мешканці вирішили, що хочуть парк».
«Портленд – це місто безпритульних», – кажуть Віка, Лора, Шон, Алек і Хеба в один голос. Безхатченки Портленда якось по-особливому байдужі до всього, що відбувається довкола. Вулиці – їхній законний дім. Вони сидять і мешкають там, де їм зручно, і займаються своїми справами, а перехожих і поліцію сприймають за елементи інтер’єру.
Я вилітаю з Портленда дуже рано, ще навіть не розвиднілось. Десь там на видноколі вже є натяки на світанок, але внизу, поруч, ще холодно і темно. Моя маленька шлюпка світла з логотипом «Аляска Ейрлайнс» вирулює на злітну смугу, відривається від землі і починає свій небесний дрейф, залишаючи позаду іграшковий корабель Портленд з його плаванням, світлом, хіпстерами, безпритульними та парками в акваріумі, повному зеленого кольору.
На горизонті на свою злітну смугу вирулює сонце.
Галина Герасим вивчає політологію в Сан-Дієго, Каліфорнія. Притягує бездомних і фріків усього Дикого Заходу.
Читайте также:
Блог Г.Герасим Денвер щедрих і милосердних
Китайского туриста оштрафовали на $1000 за воду
Блог А.Берлинской Что американцы думают об Украине
