• Йосеміті: весна, осінь, літо, зима і знову весна.Вокруг Света. Украина
    Фото: Ярина Михайлишин
    Блоги

    Йосеміті: весна, осінь, літо, зима і знову весна

    Небом розсипано стільки зірок, що хочеться лягти на землю, вткнутись в ці зірки обличчям і лежати так довго-довго, поки всі вони не пообсипаються з чорного космічного оксамиту.

     

    Коли ми виїжджаємо з Лос-Анджелеса, я вагаюсь, чи взувати черевики: душно. Вночі було прохолодно, але сьогодні погода звична для Каліфорнії, сонячна і спекотна. Єдині зірки, які можна розгледіти в цьому місті, що ніколи не спить і сяє тисячами вогнів — зірки на Алеї Слави. В долині Йосеміті, куди ми доїжджаємо вже затемна, здається, що ми потрапили на іншу планету: з гарячого літа простісінько в холоднющий листопад. Небом розсипано стільки зірок, що хочеться лягти на землю, вткнутись в ці зірки обличчям і лежати так довго-довго, поки всі вони не пообсипаються з чорного космічного оксамиту.

    Маршрути в національних парках в Штатах — це суцільна прогулянка. Асфальтовані доріжки, вказівники. Наступного ранку в пошуках стежки ми звертаємо з маршруту в ліс трохи зарано і довго блукаємо між дерев, які нагадують ліси Нарнії, поки таки виходимо на доріжку. Ярина сміється: “Перше, що треба вивчити про американські ліси — якщо тут нема очевидної дороги, то її нічого і шукати”. На Glacier Point, Льодовикову вершину нам так і не вдається піднятись: темніє, а далі стежка засніжена, і нею дертись просто небезпечно. Як тільки ми повертаємось до туристичного центру, з неба починає сипати мокрий сніг. Нам не хочеться висовувати носа з теплого приміщення, а дітлахам відвідувачів парку і байдуже: в них зима, час ліпити на столах надворі зграйки сніговичків і просто гарцювати під снігопадом.

    Фото:  Ярина Михайлишин

    Фото: Ярина Михайлишин

    Максова пасія — історія. Поки ми відігріваємось біля каміна, він ділиться з нами тим, що знає про Йосеміті: “Це місце ще Лінкольн зробив парком штату. Підписав документ, відповідно до якого це місце перейшло у власність Каліфорнії”. Спершу до парку важко було доїхати: уявляю собі кінну подорож бездоріжжям в дев’ятнадцятому столітті. Треба було мати неабияку витримку! Але вже через десяток років після того, як Лінкольн передав ці землі Каліфорнії, в 1870-х, до парку побудували дороги, якими могли їздити диліжанси.

    Зараз в саму долину взагалі можна комфортно доїхати машиною чи автобусами. Незважаючи на те, що дорога з великих міст на узбережжі: Сан-Дієґо, Сан-Франциско і Лос-Анджелеса, неблизька, і їхати мінімум п’ять годин, щороку сюди приїздить понад три мільйони відвідувачів.

    Фото:  Ярина Михайлишин

    Фото: Ярина Михайлишин

    В парку живуть олені і ведмеді. Перші ходять і дивляться на людей з легким презирством. Щоб не дратувати других, їжу треба ховати в спеціальні “ведмежі коробки”. Зазвичай ведмеді не показуються, але якщо пухнастих косолапих привабить запах, вони потовчуться по машині чи по намету: це їхня територія, а не людська.

    Всю ніч з сосен на дах намету падає хвоя і сніг. Коли ми виходимо на вулицю, важко повірити своїм очам: за кілька годин снігу насипало майже по коліно.

    Фото:  Ярина Михайлишин

    Ближче до полудня сонце перетворює сніг на мокру жижу, той тане і зливається в потічки. Ми виїжджаємо з парку: сніг зникає і за якісь три години ми вже знову в знайомій літній Каліфорнії з пальмами. Ніби і справді вийшли з Нарнії крізь двері зачаклованої шафи.

    Галина Герасим вивчає політологію в Сан-Дієго, Каліфорнія. Притягує бездомних і фріків усього Дикого Заходу

    Читайте также:

    Блог Г.Герасим Похмілля в Каліфорнії

    Блог Г.Герасим Різний Портленд

    Блог Г.Герасим Денвер щедрих і милосердних

    Национальные парки США на фото Сергея Тумасова