Як я став пілотом. Частина 4: Літаємо!
Can’t hold the plane? Wanna spin it? Do it! Fucking do it! («Не можеш втримати літак? Хочеш звалити його в штопор? Давай! Вали його нафіг!») Найперше ми з інструктором Енді відпрацьовуємо розпізнавання критичних ситуацій та атипових поведінок літака, вчимось їм запобігати і з них виходити.
Енді – бувший індонезійський спецназівець, який після закінчення служби в 1999 році вирішив стати пілотом і перебрався в США. Він один з найкращих інструкторів школи, котрий взявся пройти зі мною тримісячну програму за 6 тижнів.
Ми обоє хочемо досягти результату. Ми домовились, що мене влаштовує його військовий стиль тренувань і спілкування. Хоча я про це неодноразово пошкодую. Потім це принесло свої плоди. А поки що мені хочеться прибити Енді і не хочеться в штопор. Принаймі на цій стадії навчання.
Наразі виводити літак зі штопора краще вчитись на симуляторі. Хоча потім я хочу обов’язково спробувати це вживу.
Більше половини годин, відведених на навчання, починаючи вже з другого польоту, піде на відпрацьовування дій в екстраординарних ситуаціях – як розпізнати момент, коли літак може перестати летіти і звалиться вниз, як вийти з такої ситуації, як посадити літак у разі відмови двигуна і т.д. Паралельно з цим тебе вчать злітати, сідати, літати по маршруту.
Це приблизно те саме, якби в автошколі вчили спочатку виводити авто з заносу на льоду, а потім вже рушати з місця.
У такій методиці є сенс, бо головне в польотах –це безпека. Як каже мій інструктор, «Головне завдання пілота – не врізатися в що-небудь у повітрі чи на землі».
Далі потрібно навчитись безпечно підіймати літак в повітря, особливо коли зліт відбувається з паралельних злітних смуг, де можуть злітати два літаки одночасно.
Часом літаки злітають одночасно з двох паралельних смуг
фото автора
І головне, безпечно і бажано м’яко садити літак на землю. Повторюю, це головне. І це те, що більшості вдається не легко і не одразу. Я не став винятком, і ми з інструктором налітали багато годин і здійснили не один десяток посадок разом, поки вони мені почали вдаватись. Щоб посадити літак, треба знизитись під певним кутом з певною швидкістю і вцілити в початок злітної смуги, вирівняти літак над нею, пролетіти деякий час над смугою фактично з вимкненим двигуном і плавно торкнутися землі спочатку основними колесами, а потім носовим. З місця пілота ти бачиш зовсім іншу картину, ніж коли ти пасажир.
Перший раз, якщо чесно, було трохи страшно дивитись на злітну смугу з висоти кількасот метрів. Це відчуття проходить одразу, щойно ти починаєш виконувати всі елементи, повязані з посадкою літака сам, а висота стає просто одним з параметрів, таких як швидкість чи курс. Знизити швидкість, випустити закрилки на 10′, лівий поворот на «базу», контроль швидкості і висоти, закрилки на 20′, лівий поворот на «фінальний», контроль швидкості, кута зниження, закрилки на 30′, контроль швидкості й зниження. Злітна смуга по центру, цілимось носом літака в цифри на початку смуги, вирівнювання літака, плавно знизитись, прибрати потужність до нуля, штурвал трохи на себе, набратись терпіння, основні колеса торкнулись бетону, ще трохи штурвал на себе, проїхатись на основних і дати носовому шассі плавно опуститись на землю.
Довкола аеродрому невиличкі гори, що робить польоти трохи складнішими, але й цікавішими
фото автора
Спочатку в мене були проблеми з останніми фазами посадки. Літак сідає не дуже м’яко, часом підстрибує і летить над смугою далі. І якщо підстрибує сильно, то в такому випадку рекомендується перервати посадку, дати повний газ, набрати висоту і йти на друге коло.
Що цікаво, в американській школі вам вбивають в голову правило, що при найменших сумнівах в успішній посадці пілот повинен йти на друге коло. Я читав, що в Радянському Союзі серед льотчиків це вважалося ознакою поганого класу пілота, і більшість льотчиків старались посадити літак, навіть якщо це було ризиковано. Саме тому в СРСР була велика кількість інцидентів під час посадок. Не знаю, чи це дійсно правда, але американський підхід до безпеки польотів мені подобається.
З практикою зльоти, посадки і пілотування вдаються дедалі краще. Щойно твій інструктор вирішить, що ти готовий, настане день першого самостійного польоту. І це найцікавіший і найзахопливіший день в процесі всього навчання. Те, про що я мріяв багато років.
Продовження незабаром…
Сергій Каразій — журналіст, кореспондент телебачення Міжнародної інформаційної аґенції Reuters в Києві з 1992 року. Багато подорожує як по роботі, так і у вільний від неї час.
Читайте також:
