Першу частину блогу про Анголу читайте ТУТ.
Після ночі на березі океану ми вирушили до столиці Анголи – Луанди. По дорозі вирішили заїхати на пляж, де можна побачити з десяток розбитих кораблів. До Африки я таких велитнів ще не бачив, якщо не брати до уваги музеї на зразок Ваза в Стокгольмі. Океан біля узбережжя Анголи особливо суворий, а тому на відрізку лише в кількасот метрів зібралось безліч металобрухту. Більшість вже проіржавіли настільки, що прочитати назву можна лише по точці на мапі. Так і роздивлялись – був там і “Карл Маркс”, і… “Герой Криму”!
Щойно ми закінчили свою екскурсію і почали від’їжджати, до нас підійшло двоє військових і почали допитуватись, що ми тут робимо. Виявляється, зовсім поряд в них якась база. Звісно, все це робиться скоріше з надією отримати гроші чи хоча б якийсь напій, аніж задля безпеки, тому ми швиденько відв’язались та рушили в столицю.
В Луанді для зупинки ми обрали досить незвичне місце – яхт-клуб, який нещодавно відсвяткував 140 років (другий за віком в Африці!). Там величезна територія, парковка під охороною, душ і туалет – напевно, найкращі, що ми бачили з часів Європи. А вигляд через затоку на хмарочоси вночі! Ніхто і не скаже, що це Африка.
Луанда виявилась на диво розвиненою. Звісно, як і всюди, багато бідних, ти йдеш по новій широкій і красивій набережній, а поруч дитина просить поїсти, на парковці супермаркета діти крізь щілини в парканах теж пробують вдачу.
Але є і світла сторона. Місцями Луанда нагадувала мені Хорватію: радянського виду будови поміж чогось нового, але все якось більш під лінійку, ніж, скажімо, у Києві.
Займаються в Анголі і освітою. Це перша країна на нашому шляху, де ми побачили юрби дітей у шкільній формі, що йшли в школу чи з нею. Іноді несли із собою свої стільці, але ж ішли. Думаю, більшість проблем Африки, як і світу в цілому через недостатній рівень освіти. Тому, якщо тут нею займаються, то є надія.
Колись в Анголи були нафтові гроші і люди жили краще. Зараз ціни на нафту вже не ті, відповідно і рівень життя впав. Ми знаємо про аналогічні історії з Росії та Венесуели, але я і не підозрював, наскільки це актуально і для Африки. Утім, гроші ще не закінчились. Принаймні не у всіх. У столиці є шикарні ресторани, ошатно вбрані люди, дорогі автівки. Ну і ночували ж ми в яхт-клубі, там за доказами далеко ходити не потрібно.
Відпочити в Луанді можна, але після двох-трьох днів стає нуднувато. Перевівши дух у столиці, ми вирушили далі. Їхали вздовж мальовничого узбережжя, а заночували безкоштовно на парковці ресторана/готеля. Дуже гарного. Прямо дуже. Можливо, десь в Одесі є таке, але не впевнений. В обмін на гостинність ми скуштували португальські страви у їхньому ресторані. Було смачно.
