• Подорож до Мадриду в жовтні 2021: особистий досвід.Вокруг Света. Украина
    Блоги

    Подорож до Мадриду в жовтні 2021: особистий досвід

    Можна організувати чудовий осінній уікенд в Мадриді у будь-який момент - адже Україна ще залишається в "зеленому списку" для Іспанії: не потрібна ні довідка про вакцинацію, ані тестування; достатньо заповнення формуляра санітарного контролю.

    Я давно пообіцяла моїй подрузі Анжелі, що приїду до неї в гості, в Мадрид, але все якось не складалось. Нарешті в квітні 2020 року – бінго: концерт Ніка Кейва в Мадриді. І раптом – пандемія. “Отож, — говорить Анжела, — не треба відкладати на потім.”

    Але в жовтні 2021 року я вірішила зробити ще одну спробу — з квитком за приємною ціною від Ryanair. Ще й фестиваль з кізомби відбудеться в Мадриді в цей час. А я якраз знову почала танцювати кізомбу і ходити на вечірки, як тільки влітку прищепилась CoronaVac у Виставковому центрі.

    Правила в’їзду до Іспанії та як це насправді працює

    Вивчаю правила в’їзду: необхідно заповнити спеціальну форму за 48 годин до вильоту, отримати QR-код, оформити медичну страховку. І тут з початку жовтня починається: у нас росте кількість випадків, Європа переглядає статус України, як зеленої зони, і, вірогідно, зачинить свої кордони наступного тижня.

    Але наступає понеділок і Україна все ще зелена для Іспанії. Перевіряю статус кожні дві години. У вівторок починаю вірити, що таки долечу. Встигну в останній вагон. Замовляю страховку.

    В середу заповнюю форму для отримання QR-коду для перебування в Іспанії. Крім паспортних даних, необхідно вказати номер і дату рейсу, адресу перебування, а також присягнути, що не маю симптомів ковід, не спілкувалась з людьми хворими на ковід, і у випадку поганого самопочуття в Іспанії звернутись в медичний заклад і самоізолюватись. Присягаюсь, але QR-код не формується. Перевантажую комп’ютер, заповнюю анкету знову, по декілька разів звіряю всі букви, дати, цифри в паспорті і квитку на літак. Такий пасажир вже зареєстрований. Очікуйте QR-код на пошті. На пошті нічого немає. Дзвоню другові – він спец в подорожніх документах. Виявляється, я не вказала номер місця у літаку. Звичайно, — адже чекінитись я буду завтра, за добу до вильоту. За порадою друга вказую будь-яке. Це неважливо для паспортного контролю. І — бінго! Я отримала свій код.

    При чекіні на Ryanair нове – необхідно завантажувати документи про ковід: сертифікат, або тест, або довідку – до семи pdf документів на один квиток. Done.

    Переліт та перевірка в аеропорті

    Так. Ryanair. Значить, термінал F. Перевіряю – ні. Всі літаки з єдиного терміналу D. Не так вже й багато літаків, щоб аеропорт дозволив утримувати собі два термінали.

    Опція Fast Line та Business Lounge з Master Card працює – і от я піднесена, щаслива, заспокоєна, радісна вже на гейті. Серед пасажирів іспанців немає. Тільки наші. Малюк двох-трьох років пірнає в металеву конструкцію для перевірки розміру сумок. За мною в черзі жіночка: “А я свій багаж бусом передала. Літаком стільки не перевезеш, та й дорого».

    Чотири години льоту. Apple Watch показує, що я молодець і норму по стоянню на сьогодні вже виконала. Apple Watch думає, що я стою. Так буває. Коли я їду в маршрутці, то він думає, що я біжу, або займаюсь в залі.

    На іспанській землі попросили показати єдине — QR-код, як символ присяги. Отримую повідомлення: “Я на прильоті. Ти де? Я не бачу тебе”. “І я тебе не бачу. Я в Терміналі 1”. “1? Чому? Україна ж завжди прилітає в Термінал 4”. “Напевно, не всі термінали працюють в ці дні”. Доїжджаю безкоштовним шатлом-автобусом до Терміналу 4, де на мене чекає Анжела в своєму гібридно-електричному авто.

    О, дороги Іспанії! Гладенькі, рівненькі. Одне задоволення їхати по таким.

    День перший: гробки по-іспанському, кава та кізомба

    На обід ми їдемо в бар. Я привезла в Мадрид дощову погоду з собою, тому в барі тьмяно. І пусто. І тихо. За барною стійкою чорнявий, високий, років п’ятидесяти бармен в довгому фартуху бурякового кольору, білій сорочці з закатаними рукавами. “Hola!” – одночасно з Анжелою ми говоримо бармену. В центрі бару — колона. На горі колони опудало голови бика. На квадратному високому столику поряд з колоною – зіркою лежить голівка червоної айстри. Через хвилину навколо квітки – хрусткі сендвічі з хамоном, склянки і 200 грамові пляшечки з томатним соком. Оле! Будьмо!

    Ми йдем до Анжели на роботу – в її квітковий магазин, Flores Loto Arguelles на вулиці Ferraz. Анжела жаліється, що у неї інтенсивна робота цього уікенду. “У них тут День мертвих зараз, гробки, по–нашому, розумієш? Це не Гелоуін. 1 листопада люди прикрашають могили квітами, вінками. Кожного року я кажу, що це в останній раз. Але люди просять і я погоджуюсь. Я звикла до своїх клієнтів, не можу їм відмовити. Наступного року точно поїду на море в цей час. Замкну магазин і поїду. Так я кажу собі кожного року”.

    В магазин заходять клієнти, пояснюють привід їх букету, Анжела збирає букети з різноманіття своїх ніжних скарбів, питає в клієнтів стосовно кожної вибраної квітки “gusta?” («подобається?») і в дві хвилини створює шедевр. Разом з букетами вкладає в руки клієнтів пакетики зі спеціальним порошком, щоб ця квіткова краса тішила очі, як можна довше.

    Магазин існує з 1947 року. Ці стіни звикли до прекрасного і притягують рекламістів і кінематографістів. Не дивно, що вітрина здалась мені знайомою. Я її вже десь раніше бачила. А тепер буду просто впізнавати.

    Чоловік Анжели, Анхель (це ж треба так було співпасти, щоб чоловіка і жінку звали однаково), йде додому. Колега жартома каже, щоб він тримався тіньової сторони (в той час, коли на вулиці падає дощ), на що Анхель відповідає: “Звичайно, адже цукерочки тануть на сонці”. Ці іспанці люблять жартувати.

    Ми з Анжелою виходимо в сусіднє кафе Oriental на каву. “Завтра прийдеш сюди на сніданок, — каже Анжела. — Я вдома не снідаю. Краще в кафе. Я тут спілкуюсь. З офіціантками, продавчинями – я всіх тут знаю. У мене тут є подружки з постійних клієнтів. Вдома сумно снідати. Краще в кафе”.

    Йдем додому. “Ти маску з собою маєш?” А як же. В під’їзді можна ж зустріти інших мешканців. “У нас тут населення щеплене на 90% і всі все одно носять маски. Демонструвати сертифікат вакцинації не вимагають, але у будь-якому приміщенні треба перебувати у масці. У нас тут була одна проблема – черги на вакцинацію. Але, щоб хтось піддавав сумнівам необхідність і корисність щеплення – такого не було. Люди сприймали погрозу ковіду дуже серйозно після мору, який у нас стався після соціалістичного параду на 8 березня в 2020 році».

    Я розказую Анжелі, що в Києві сідала в літак з жіночками з Західної України, яким довелося відправляти свій багаж завчасно. “О, так. Їх таких тут багато. Їдуть з клунками, мішками з картоплею і цибулею, щоб тут нічого не купувати. Живуть в господському будинку, нічого на себе не тратять, збирають гроші, потім купують квартири дітям в Дрогобичі”.

    Вночі я танцюю. На фестивалі. Але вперше всю ніч у масці. Спочатку було важко і незвично. Як тільки я стягала її на підборіддя, невідомо звідкіля до мене летів спостерігач і енергійно мімікою і жестами показував, що “непорядок, треба маску вдягнути”. До ранку до маски так звикла, що без неї вже почувалась роздягненою.

    День другий: Альмодовар, севіче, чурос та усі площі Мадриду

    Вранці відправилась до Анжелиної кондитерської на сніданок. “Ой! Напевно ми не скоро потрапимо сюди. Дивись, яка черга ще з вулиці”. “Та ні, наше кафе поруч, а це черга за безцукровими, безглютенними десертами”. Крізь вітрину магазину Oriental Sin Gluten на вулиці Ferraz видно, що всередині вагон різноманітних тістечок, печив, тортів, рулетів, желе, горіхових барів, шоколадних плиток. Всі бажаючі чемною довгою колоною чекають на своє дофамінове щастя надворі. Рекордний попит на здорові десерти.

    Мадрид

    На фото: Puerta del Sol

    “Ми знаходимось в районі Arguelles – одному з кращих районів Мадриду, — каже моя подруга. — Тут жили і живуть тореадори, артисти, багатії. Зараз ми на вулиці Paseo Pintor Rosales. В цих будинках апартаменти від 200 до 800 квадратних метрів. Вид з балконів на гори, Parque Del Oste, відомий парком троянд La Rosaleda Del parque del Oeste. Paseo Pintor Rosales знаменита своїми ресторанами з терасами. На вихідні сюди приїжджає багато народу. Тут купив собі квартиру Альмодовар. Він з бідної сім’ї, завжди мріяв тут жити. Але постійні мешканці тут дуже старі. Поголовно франкісти. Якось Альмодовару довелось ховатись по-під будинками. У візочку везли 90-річну бабусю. Вона, як побачила режисера, почала голосно волати, а іспанці емоційний народ і розмовляють дуже голосно: “Тобі не місце тут, педік проклятий”. Франкісти дуже нетерплячі до сексуальних меншин”.

    На фото: Рalacio de Cibeles

    Пласа Майор нагадала мені площу в Ніцці, але значно розширену. Як вдається зберігати старовинні фрески на одному з рядів будинків – загадка.

    Мадрид

    На фото: Пласа Майор

    Пласа Іспанія з фігурою Сервантеса і двох його найвідоміших персонажів.

    Пласа Орієнте з пам’ятником Пилипу Третьому, височенний пам’ятник Колумбу, музей Прадо з пам’ятниками Веласкесу і Гойя на входах – незлічені інстаграмні зони.

    Мадрид

    Йду в парк Ретріто. На вході зачарована пластиковими скельцями листочків на деревах. Нарядні, як квітучі вишні. В парку густо пахне хвоєю, ситі качки і тихомирні черепахи на озері, прикрашеному фонтаном, звикли до спалахів фотокамер і вдячно позують за частування овочами і зерням.

    Мадрид

    На фото: Кришталевий палац в парку Буен-Ретріто

    Кришталевий палац з венеціанського скла і ажурного металевого каркасу вигадливо грає з сонячним промінням. Не тільки на вогонь можна дивитись вічно.

    На фото: пам’ятник Альфонсу XII в парку Буен-Ретріто

    Загадала бажання повернутись сюди знову. Має здійснитись, адже я його переповіла всім надійним місцевим символам удачі: щасливій жабі – подарунку місту від Гранд Казино з нагоди дозволу азартних закладів після 90-річної заборони; пухкенькій жінці Фернандо Ботеро з дзеркалом; символу Мадриду — ведмедю, що їсть суничне дерево.

    На фото: один з символів Мадриду — скульптура Фернандо Ботеро

    Обідати ми йдемо в El Meson Cuzqueno: Restaurante Peruano. абсолютно нетуристичне місце, до ледь-ледь знають кілька слів англійскою. До мене звертались іспанською, але я тільки посміхалась.

    На обід у нас перуанське севіче – дрібно нарізана риба різних сортів, попередньо маринована соком лайму. Говорять, що севіче – це афродізіак. Їм цю страву primero vez. Сік суа-сеп п’ю також primero vez. Ми зробили фокус з соком – додали до глечика соку склянку холодного молока. Вийшов неперевершений молочний коктейль. Ще замовили ягнятину з бататом. Перуанці славно готують. Можна все з пальцями проковтнути. Але страви такі величезними, що доводиться забирати залишки з собою. Такий обід коштує 38 євро. Дуже приємно для столичного міста.

    Щоб скуштувати знаменитий іспанський шоколад з чурос, відправились по Гран-Віа. Стало зрозуміло, що Мадрид – це щільно населене місто. Важко йти – так багато людей. До відомої з кінця дев’ятнадцятого століття Chocolaleteria San Gines тягнеться довжезній хвіст туристів, тому ми відправились у будь-яку іншу шоколадницю неподалік.

    На вході за екраном Apple, замаскованим під дерев’яний касовий апарат, сидить хлопець в білому халаті, якому Анжела робить замовлення: два гарячих шоколада, шість чурос і два порас. Наш офіціант – огрядний чоловік – білий халат щільно натягнений на широкій спині — напевно, він не чурається шоколаду з чурос. В залі чути дзвін посуду і неголосні розмови відвідувачів. На столі зіркою лежить голівка червоної айстри. Перед нами – дві чашки з молочним шоколадом, тоненькі чурос і товсті порас. “Порас грубіші, чурос ніжніші”, — пояснює Анжела.

    Потім ми йдемо до супермаркету. Давно я не була в Європі, давно я не бачила такої рясноти продуктів. Очі розбігаються. На початку конвеєрної стрічки каси – ліфт, який піднімає кошик до рівня стрічки. “І у вас таке скоро буде, — каже Анжела. — Це нескладні речі. Таке швидко скопіюють”.

    Повернення

    Я в аеропорті, в Терміналі 1. Серед пасажирів іспанців немає. Тільки наші.  Купую парфум в Duty Free літака, тому що рейс ранній – о шостій годині магазини аеропорту ще були зачинені. Вибір невеликий, але ціни Duty Free Ryanair відсотків на 40 нижче цін Duty Free Борисполя.

    Хоча в Борисполі одночасно з нами ніхто не приземлявся, черга на паспортному контролі зібралася довга та загальмована. Втомлений офіцер пограничної служби бере в руки телефон кожного невмілого і кожному завантажує “Вдома”. Інші чекають. Я роблю невелику промову тоном німецької фрау про те, що треба читати правила перед тим, як сідати в літак і поводитись, як дорослі, а не як діти, яких за руку привели в аеропорт. Ніхто не сперечається і мене пропускають до вікна. Мій контроль проходить в темпі fast line: просто показую сертифікат вакцинації в додатку “Дія” на екрані телефону і йду на вихід.

    P.S. До 14 листопада 2021 (як мінімум) Україна залишається в «зеленому списку» для Іспанії: не потрібна ні довідка про вакцинацію, ані тестування; достатньо заповнення формуляра санітарного контролю. А далі потрібно слідкувати за оновленням інформації.

    Усі фото надані автором

    Читайте також:

    Интересные факты о Мадриде

    20 интересных фактов об Испании

    5 причин полететь на Коста-Дорада прямо сейчас