Стамбул: місто на перетині доріг
Коли ти українка і мешкаєш в Сполучених Штатах, для того, щоб часто бувати в Стамбулі є дуже прозаїчна причина: через Стамбул зазвичай літають найдешевші і найзручніші рейси з Лос-Анджелеса.
Щоразу тішуся, що для того, щоб відвідувати Туреччину українцям не потрібна віза: з аеропорту всього за дванадцять турецьких лір можна доїхати до площі Таксім і цілу ніч блукати між Європою і Азією.
Вдень Стамбул — місто безперервного карнавалу. Вночі в Стамбулі панують п’яниці, біженці і безпритульні. Самотня європейка на вулицях денного Стамбула нікого не шокує і не викликає жодних запитань. Самотня європейка на вулицях Стамбула вночі — це аномалія, привід спробувати познайомитися, в кращому випадку, щоб впевнитись, чи все гаразд, в гіршому, щоб “зняти” необачну довірливу туристку.
Цього разу Туреччина вітає мене неприємним сюрпризом: я ніде не можу підконектитися до громадського вай-фаю. Треба вводити номер телефона. Якщо живеш без телефона, це, м‘яко кажучи, проблематично. Раніше Інтернет в Туреччині і так регулювався суворіше, ніж в багатьох країнах: закони дозволяли блокувати сайти за “аморальний” контент. Тепер свободу слова ще більше згортають, особливо після спроби державного перевороту, що трапилась в липні. Журналістів переслідують, багато представників преси змушені шукати притулку в Євросоюзі. На початку вересня заарештували близько сотні журналістів, які критикували Ердогана. Елі, курдський бездомний з на диво доброю англійською, виявляється добре обізнаним з усіма свіжими політичними плітками. В Елі кількаденна щетина, довгі тонкі пальці, стильовий шарф і друг-кіт.
“Колись я працював в туристичних магазинах, знаєш, — пояснює мені джерело своїх знань мови. — Я, чесно кажучи, можу спародіювати будь-який акцент. Ось, послухай: ай’м фррррром Глазгоууу”. Елі так вдало копіює шотландську вимову, що я мимоволі пирскаю від сміху. Після того, як Елі влаштовує мені ціле шоу з індійським, австралійським і новозеландським акцентами, а я скаржусь на відсутність інтернету, Елі ділиться своїми враженнями про те, як змінився Стамбул.
“Якщо ти тут була раніше, кілька років тому, то може і сама помітила. Колись тут вночі всі тусувались по барах, була купа туристів, навіть взимку, а зараз всі раптом стали такими набожними, що далі нікуди”. Я киваю. Справді, Елі дуже точно описує те, що помітила я. Стамбул цього разу викликає гнітюче враження.
Елі розказує, що багато курдів підтримували Ердогана, бо той обіцяв їм освіту і телебачення рідною мовою. Зараз, проте, ці ініціативи згортаються.
Елі чухає за вухом свого кота. Питаю, як того звуть. Не можу повторити довжелезне турецьке слово. Елі відмахується, коли я питаю, що ж означає котяче ім’я. Ділюсь з Елі і котом сендвічем з якогось нічного бару. Намагаюсь сфотографувати Елі і кота. Елі не хоче фотографуватись. Кіт, схоже, теж. Нявкає на мене з виразом глибокого презирства на морді. Ховаю фотоапарат. Стамбульські коти теж мають право на трохи приватності.
Галина Герасим вивчає політологію в Сан-Дієго, Каліфорнія. Притягує бездомних і фріків усього Дикого Заходу
Читайте також:
Блог Г.Герасим Йосеміті: весна, осінь, літо, зима і знову весна
Блог Г.Герасим Похмілля в Каліфорнії
Блог Г.Герасим Різний Портленд
Блог Г.Герасим Денвер щедрих і милосердних
