Мармуровий череп Берніні з Державних художніх зібрань Дрездена був підданий судово-антропологічному аналізу. Цей підхід став можливим завдяки ретельній увазі Берніні до реалістичних анатомічних деталей, що помітно контрастує зі стилізованими зображеннями черепів та скелетів, які зазвичай зустрічаються в епоху Відродження та бароко. Це перша судово-антропологічна експертиза скульптурного художнього твору.
Череп був замовлений скульптору папою Олександром VII через три дні після його обрання на папський престол у 1655 році. Папа тримав череп на своєму письмовому столі як нагадування про непостійність та крихкість життя на Землі. Реалістичний череп у натуральну величину був вирізаний із цілісного шматка білого каррарського мармуру.
Фото: Dresden State Art Collections
Судовий антрополог Джеймс Т. Покінс використав стандартні методи дослідження, як це робиться з біологічним черепом. До них відносяться оцінка морфологічних ознак статі та походження, а також виконання стандартних вимірів черепа.
Вчений виявив, що череп настільки деталізований, що включає безліч точних анатомічних особливостей, які можна досліджувати так само, як справжній череп. Берніні поєднав нижню щелепу та основні кістки скронево-нижньощелепними суглобами, повторив усі черепні шви, навіть зобразив нерівності, характерні для справжніх черепів, такі як ліво-права асиметрія та відбив втрату зубів, як до, так і після смерті. Це настільки анатомічно правильно, що антрополог зміг визначити стать, вік, етнічне походження та патології суб’єкта, начебто це був справжній людський череп. «Схоже, що Берніні використав справжній біологічний череп як модель, оскільки він змалював деталі, що зображують дорослого чоловіка європейського походження», – зробив висновок Покінс.
Берніні вклав у череп ще багато реалістичних деталей. Наприклад, він зобразив у камені отвори, через які нерви та кровоносні судини проходять через кістку, а також проміжки між верхньою та нижньою щелепами. І все ж таки мармуровий череп Берніні — не ідеальна копія реального черепа. Особливо виділяється великий потиличний отвір, тому що він значно більший, ніж зазвичай у людському черепі. Це було вимушеним художнім рішенням, а не помилкою. Збільшений отвір був точкою доступу, через яку Берніні зміг видовбати внутрішню частину черепа. Він пожертвував точністю розмірів отвору, яке зрештою ніколи не було б видно, коли череп був виставлений на огляд, щоб досягти більшого реалізму, видовбавши внутрішню частину черепа.
Фото: Dresden State Art Collections
Незважаючи на міцність, “Мертва голова” за свою історію пережила кілька ремонтів. Початкову майстерно з’єднану нижню щелепу Берніні рано чи пізно довелося прикріпити за допомогою цементу і двох залізних стрижнів. Ця «реставрація» пошкодила череп, тому що реставраторові довелося просвердлити обидві сторони нижньої щелепи, що призвело до переломів та втрати мармуру від зубів до вилиць і від носа до очей.
За матеріалами The History blog
