Велоподорож Південною Африкою: трейл-парки, сафарі та найпівденніша точка Африки

Це продовження блогу про велоподорож Південною Африкою у січні-2022, яка була організована українською спільнотою “Веловуйки”. Першу частину – про Кейптаун та національний парк Ціцікамма – читайте тут. 

Велоподорож була частково автоподорожжю, бо великі відстані ми долали орендованими автомобілями; так, з Кейптауна ми доїхали на авто до парку Ціцікамма, а звідти поверталися дорогою уздовж океану у напрямку Кейптауна – тобто на захід. Дорогою катали на байках у трейл-парках та в околицях готелів, часом проїжджаючи на байках і великі проміжки між містами.

Отже, перші десятки кілометрів велосипедами ми проїхали під пекучим африканським сонцем з містечка Knysna набережною Knysna river через коло ґрунтівкою Buffalo trail байк-парку до океану біля Brenton-on-Sea.

 

Декілька отриманих перегрівів, один велотурист від спеки втратив керування, із розсіченим обличчям поїхав до лікарні (дякуючи супер-допомагаючим небайдужим місцевим; а також завжди носіть шолом!) – такі насправді непередбачувані тут +26.

В Brenton-on-Sea чудовий океанський безмежний краєвид та рятівні чаї з освіжаючими мілкшейками.

Національний парк Garden Route 

Сьогодні катали в Garden Route Trail Park – це трейл-парк, розташований на історичній дорозі між містечками Knysna (Найсна) та George (Джордж), у межах національного парку Garden Route.

Ціна за вхід у Trail Park 100 ренд, купа різноманітних за складністю маршрутів протяжністю всього від 10 до 21 км, але на них – безліч цікавих трамплінів (на деяких навіть з пару разів підстрибнула з сидіння), поворотів, схилів і т.д. – схоже на нашу байк-трасу понад річкою Рось біля Білої Церкви.

Дорогою до трейлів корівки, на складних маршрутах помічено мавп, але в цілому живності, крім птахів, немає – забагато велотуристів, хоча місцями в кущах пробігало щось велике. Додає пікантності температура +36, яка вдень сягає +45 на сонці. Рятують вітер на спусках та рідкі дерева. Думала, марно взяла зайву пару вело-гетрів, але дуже влучно їх застосувала для закриття спалених вчора рук.

У парку гарна зона відпочинку – із душем, басейном, велоремонтом, миттям велосипедів, зоною барбекю, освіжаючими напоями… Окремо відгороджено памп-трек із великими трамплінами. З ранку зустріли багато активних європейських пенсіонерів та сімей із дітьми.

На ночівлю зупинилися у Dolphin Dunes Guesthouse – Resort & Residential Estate, куда заїжджаємо за пару хвилин до закриття. Неймовірний вид на океан з гори з драбинами для спуску, магазинів та цивілізації поряд особливо немає, дуже затишні та красиві номери.

Правда, від виданої panic button трохи починається panic mood, але поселенням всю ніч їздить патрульне авто, тож досить спокійно. Океан тепліший, ніж в Brenton, але дуже підступні хвилі – непомітно накривають та заманюють за собою. Вночі прилив зовсім покриває піщану смугу. Ціна номеру – приблизно як середній в Буковелі. Сама місцина називається Wilderness.

До теми згадалося, що слово traveling походить від старого travail – work, struggle (праця, боротьба). І справді, подорож – це завжди накоплена втома від фізичного навантаження, зміни місць та вирішення всіляких питань, разом із яскравими враженнями та пречудовими пейзажами. Добре, що є час помедитувати із чайком на нічний океан із грозою в далечині. 

Одна з дискусійних тем в країні – ялинки. Всі площі тут не державні, належать приватним деревообробним компаніям, що насаджують багато ялинок на місцях зрубу. Загалом ці дерева не є місцевими, конкурують з аутентичною флорою, тож місцеві досі сперечаються – вирубати всі хвойні в країні, вирубати поступово, чи вже прийняти в африканську сім’ю та залишити.

Сафарі у парку Botlierskop Private Game Reserve

Сьогодні були на сафарі, чи як тут коректніше називати – на game drive (адже сафарі несе негативний відтінок про вбивство тварин) в Botlierskop Private Game Reserve. Це лодж з величезною приватною територією – 4200 гектар яскравої африканської природи, зелених гарних схилів, де проживають близько 20 різних видів тварин. В джипах весело підкидає та додають адреналіну переїзди через річки та різкі спуски з гір.

Побачили:

– Антилоп гну – із альфа-самцем та купою самок і маленьких ще коричневих діток (аби не помітили леви серед каміння);

– Великих хижих птахів;

– Зебр – милих, що турботливо пестять малечу;

– Суриката! Поки що одного, але ж якого кумедного;

– На одному з вузьких схилів з дерев насипало африканських мурах;

– Левів – дуже довго їх шукали, водій сусіднього джипа побачив далеко-далеко на схилі, радісно під’їхали поближче; в принципі, я їх розумію – в таку спеку логічно лежати в тіні вдаючи з себе каміння, аніж прогулюватись перед туристами;

– Бонтебоків – гарних дуже з білосніжними мордочками та дупками й візерунками ріжок, що колись були на межі вимирання, а потім знайшли приховану ферму в середині країни і почали їх активно розводити скрізь;

– Страусів – величних, але трохи тупеньких, що без страху біжать на левів, і тому за 3 місяці 13 з них було з’їдено. Колись їх сюди з великими складнощами завезли литовські євреї, коли в Європі були в моді страусині пір’я в капелюшках, але поки доїхали, в Європі суфражистки підняли бунт проти експлуатації тварин) тепер страусів вирощують задля м’яса, яєць, віничків з пір’я та сувенірних розписних яєць;

– Буффало, так званих місцевих Black Death, що можуть побороти будь кого з тварин, тим більше людей, і коштують від 46 million р. (президент такого купив собі для сафарі);

– Орлиних сов – незапланований сюрприз на скелі, що трохи похитувались від сну;

– Жирафів! Таких довгеньких, гарних, повільних, що жували деревця. Жирафи ніколи не нагинаються низько через ризик померти від кров’яного тиску, завжди тримають високо голову, навіть коли сплять;

– Білих носорогів, мати та п’ятеро дітей, – що насправді не білі, а колись «wide rhinos» помилково були названі «white rhinos» та й так і залишили) На роги носорогів дуже великий попит браконьєрів, колись навіть проникли в заповідник та вбили одного, тож з тих пір тут задля безпеки під анестезією зрізають тваринкам роги;

– Слонів – гарних та величних, що живуть довго як люди, одному з них вже 47, та помирають найчастіше від голоду, коли не можуть добувати їжу, а не від хижаків.

З «Великої п’ятірки» не зустрілись лише з леопардом.

Справжнє сафарі-полювання все ще практикують на Півночі ПАР, але тут з цим активно борються. Цирки з тваринами заборонено. Багато тварин в заповіднику з цирків, домашніх зоопарків, врятованих. Так гарно, коли цирк з людей привозять до тварин, ті повільно споглядають та далі займаються своїми справами, а не навпаки.

В парку також можна зупинитись на ночівлю в будиночках із видом на диких тварин. І пообідати в ресторані з неймовірно смачною кухнею та веселими місцевими офіціантками.

Національний парк Ruitersbos Nature Reserve та парк Buffelsdrift Game Lodge

Дорогою до ночівлі переїхали надзвичайно гарний та схожий на чорногорський Дурмітор національний парк Ruitersbos Nature Reserve. За перевалом, прикрашеним ватними хмарками, починається зовсім інший регіон – із горами, червоною землею та безмежною кількістю страусів, наче корів на полях. В гірських поселеннях настрій інший, будівлі вже не такі знедолені, інше сонце та хмари, повітря більш вологе. Багато будиночків у вікторіанському стилі.

Ночуємо в глемпінгу AfriCamps Klein Karoo – комфортабельних «наметах» із душовою, кухнею та кондиціонером на березі озера із черепахами та купою мурах. Територією також ходять стада антилоп. Всередині одночасно почуваєшся наче десь на техаському ранчо та в безрозмінній палатці з четвертої частини «Гаррі Поттера».

Вода з крану питна, а також дуже м’яка – волосся вже за парк днів надзвичайно пухнасте. Можливо, тому у місцевого населення воно таке кучеряве!

Хто встає о п’ятій ранку, той в Buffelsdrift Game Lodge дивиться, як прокидаються сурикати!

Надзвичайно милі та кумедні тваринки. Один виходить швидше за всіх, роздивляється небезпеку, потім стоїть весь час на варті. Довгі хвости із чорним кінчиком слугують за маячок у високій траві. Групуються в сім’ї, часто мігрують в пошуках партнерів, зазвичай в середньому мають трьох малюків, не завжди просто виживають. Зранку шукають сонечко та їжу, вичікують один одного. В парку працюють волонтери, що займаються спогляданням та фотографуванням сурикатів.

На території також багато різноманітних інших видів, зранку були зустрічені на відстані метру тендітними рогатими, є гепарди (чого не було в минулому game drive), в озері поряд з кафе сплять бегемоти, скрізь попередження швидкості задля безпеки черепах.

Океанічну та внутрішню Південну Африку розділяють красиві перевали. Наприклад, Zuurberg Nature Reserve після Barrydale. Дуже веселі та привітні місцеві, що ремонтували дорогу перед перевалом, посміхалися та активно комунікувати, наче запрошували в ресторацію, а не проїхати. Це було приємно. 

На обід зупинились в атмосферному місці Marloth Nature Reserve в ресторації «Grace + Merci» навпроти реформованої церкви Nederlandse Gereformeerde Kerk (NGK) or Dutch Reformed Church Swellendam 1802 року (оновлена церква першої нідерландської колонії 1652 року). Час застиг так само, як годинник тут на вежі. На подвір’ї – будинок 1846 року, гарні столики понад річкою, величезна стара піч по середині двору та вози 19 століття, хіба що темношкірі офіціантки не в чепчиках, проте у формі. В ресторації є меню для собак та безкоштовна вода. Будиночки без парканів під напругою.

Найпівденніша точка Африки – Southern Tip of Africa

9-й день – екватор нашої подорожі ПАР, день прибуття до найпівденнішоі точки Африки Southern Tip of Africa та місця, де поєднуються два океани: Індійський та Атлантичний.

 

 

Зранку їдемо гарним узбережжям до точки поєднання океанів. Навпроти на землі велика карта Африки із всіма географічними нерівностями.

Катаємось в нац парку Agulhas National Park вузенькими доріжками посеред схилів, кількості піску позаздрила б Київська область. Забула сказати, що все це в пречудові +18 – +23 та з сильним океанічним вітром в цьому районі. Окремий африканський мазохізм – спечені руки та ноги обдерти місцевими колючками по краях велодоріжок. Вже майже не плутаємо лівосторонній рух.

Трохи далі цікава атракція – закинутий корабель – Meisho Maru Ship Wreck.

Покатушка фантастично завершується купанням в Індійському океані на довжелезному білосніжному пляжі Struisbaai Main Beach, де безтурботливо катаються кайтери, а великі хвилі далеко за кілька кілометрів. Дорогою додому через поселення заправляємось дивною прозорою Бонаквою з різними фруктовими смаками та зустрічаємо бар із українським флагом.

Коротка історія освоєння Південної Африки

Для розуміння місцевої культури, вважаю, варто знати хоча б коротку історію цієї країни. В 1652 сюди вперше прибули голандці із невеликою групою французьких гугенотів та німців. Чорне населення середньої Африки – племена банту – притісняло місцевих готтентотів та бушменів, тому голландці зустріли лише невелику купку останніх в районі мису Доброї Надії. З 1795 Британія починає боротьбу за африканську колонію і згодом її виграє, особливо коли Нідерланди стурбовані в Європі французьким завоюванням. З 1803-33 рр. голландські землероби бури втомилися від постійних сутичок із британцями та пішли у так званий «Великий трек» в середину континенту, заснували Помаранчеву республіку та Трансвааль. Цікавий був період, коли бури віднайшли діаманти, і з Нідерландів сюди почалася велика міграція, а Нідерландам в Європі самим людей не вистачало. Потім була череда англо-бурських війн, і врешті решт 1910 року створено Південно-Африканський союз під Британською імперією. 

В 1961 році ПАС став ПАР – Південно-Африканською республікою – й вийшов зі Співдружності націй через політику апартеїду, що дуже засуджувалась Британією. З 1948 по 1989 рік апартеїд приніс багато трагедії як місцевим темношкірим, так і індійцям. Після зміни влади в сучасному періоді вже страждає найбільше група африканос – місцеве біле населення, нащадки тих самих бурів, французів, німців та британців, що живуть на відгороджених територіях і змушені захищатися від темношкірого населення. Вони розмовляють мовою африканос – сумішшю англійської, французької, німецької.

Читайте також:

Фукуок у В’єтнамі – райський острів, про який ви навіть не чули

Вічна весна, корсари та устриці: заради чого варто їхати до Бретані