Найдавніше чорнило, яке використовували ще стародавні єгиптяни у 25 столітті до нашої ери, було зроблене із сажі, змішаної з водою і якою-небудь клейкою речовиною, яка забезпечувала прилипання сажі до поверхні, наприклад, гуміарабіком або желатином.
Потім, в 1 столітті нашої ери, було винайдене чорнило із суміші природного сульфату заліза і кислоти, яка утворюється у галах дуба, інакше званих «чорнильними горішками». Це щільні круглі утворення на листках, які розростаються завдяки впливу на тканини личинок деяких комах. У цей же час винайшли ще один тип чорнила – природний барвник, наприклад, чорнило каракатиці або екстракт ягід, розведений у розчиннику.
А от синтетичні (анілінові) барвники для чорнила почали застосовувати лише у 1895 році. Таке чорнило виявилося ідеальним і для кулькових ручок, тому що, на відміну від натуральних пігментів, барвники не забивають кульку і стрижень. Їх розчиняють у речовинах типу пропіленгліколя з домішками для створення в’язкості.
Перше чорнило для типографського друку часів першодрукаря Гутенберга в 15 столітті було зроблене із сажі, горіхової олії і скипидару. У сучасному ж друкарському чорнилі горіхова олія замінена на дешеву лляну або синтетичні смоли, а розчинниками є толуол, ацетон, метанол та інші речовини, через які свіжа друкарська фарба так різко пахне.
