Перший космічний турист, італієць Денніс Тіто, вирушив на орбіту в 2001 році у віці 61 року – і це був перший з нашої підбірки цікавих фактів про космос. Політ Тіто на МКС організували американська компанія Space Adventures і російське космічне агентство «Роскосмос». Обійшлася подорож у 20 млн доларів.
Можливо, колись туристичні польоти в космос стануть більш доступними. На той час ми точно знатимемо про Всесвіт набагато більше, ніж зараз. А може, нам доведеться переглянути наявні уявлення. Хоч би як там було, дізнаватися нове про космос – завжди цікаво. Тож не відмовляйте собі у задоволенні!
У космосі неможливо плакати.
Астронавти, звичайно, можуть заплакати – зрештою, вони теж люди. Але у невагомості сльози не можуть текти вниз, як на Землі. Утвореній волозі нікуди подітися. Тож сльози, пролиті в космосі, не падають з очей. Вони утворюють конгломерат навколо очного яблука і залишаються там, якщо їх не прибрати.
Астронавти на Міжнародній космічній станції бачать близько 15 сходів і 15 заходів щодня.
Міжнародна космічна станція (МКС) обертається на орбіті на висоті 408 кілометрів над Землею і рухається зі швидкістю близько 27 700 км/год. Один обліт Землі займає близько 92 хвилин. Тож кожні 45 хвилин астронавти на борту МКС бачать схід або захід – у цілому 15-16 разів кожні 24 години.
У 1962 році США підірвали в космосі водневу бомбу у 100 разів потужнішу, ніж та, яку скинули на Хіросіму.
Улітку 1962 року США підірвали в космосі водневу бомбу. Вибух стався на висоті приблизно 400 км над Тихим океаном. Випробування зброї перетворилося на світлове шоу , рівного за яскравістю якому ніколи не було – і , сподіваємося, не буде.
У космосі є об’єкт, який містить у 140 трильйонів разів більше води, ніж Світовий океан.
Вода, обсяг якої в 140 трильйонів разів перевищує обсяг води Світового океану, оточує квазар під назвою APM 08279 + 5255 на відстані понад 12 мільярдів світлових років від нас. Квазари – одні з найяскравіших астрономічних об’єктів у Всесвіті. Вони являють собою ядра галактик, у яких надмасивні чорні діри «пожирають» навколишній матеріал, формуючи акреційний диск.
APM 08279 + 5255 оточує водяна пара. Вона займає простір розміром у сотні світлових років (світловий рік становить близько 10 трильйонів кілометрів).
У космосі Сонце виглядає для людини білим, а не жовтим.
Існує поширена помилка, що Сонце жовте, помаранчеве або навіть червоне. Однак Сонце – це, по суті, усі кольори, змішані разом. Воно біле, і це можна побачити на знімках, зроблених з космосу.
Коли ми бачимо Сонце на сході чи заході, коли воно низько в небі, воно здається нам жовтим, помаранчевим або червоним. Але тільки тому, що його короткохвильові кольори (зелений, синій, фіолетовий) розсіюються в атмосфері Землі. Отже, крізь щільну атмосферу до нас проникають лише червоні, жовті та оранжеві кольори.
Фото: NASA
Для багатьох людей – навіть вчених – біле Сонце виглядає незвично. Тому знімки НАСА, наприклад, часто обробляють, щоб Сонце на них виглядало помаранчевим.
Більшість астронавтів у космосі стають на 5 сантиметрів вищими.
Однак щойно вони повертаються на Землю, зріст приходить у норму. Те, що відбувається в космосі, – це не оптична ілюзія, а яскравий приклад того, як мікрогравітація впливає на людське тіло .
Можна провести паралель між людським хребтом і пружиною. Коли на пружину впливає сила, вона стискається. Коли цього не відбувається – розтягується. Хребет теж може подовжуватися до 7,6 сантиметрів у космосі, де сила тяжіння дуже незначна.
Подібне розтягнення хребта відбувається щоночі. Коли ви приймаєте горизонтальне положення, сила тяжіння не так впливає на ваші хребці. Можете провести експеримент. Ретельно виміряйте свій зріст як тільки прокинетеся. Ви виявите, що стали приблизно на сантиметр або два вищими, ніж були напередодні ввечері. Але до кінця дня ваші хребці стиснуться і ви втратите ті кілька сантиметрів, на які «виросли» за ніч.
Існують зірки холодніші за людське тіло.
У 2010 році вчені з НАСА відкрили 14 нових зірок класу коричневі карлики. Ще їх називають субзірками або хімічними зірками. Вони були найхолоднішими з усіх, відомих науці. Але через рік астрономи виявили ще холодніші зірки – «Y-карлики». Температура їхньої поверхні нижча за температуру людського тіла. У найхолоднішої – всього 26,6 градусів Цельсія.
Салат, вирощений у космосі, виявився безпечним і живильним.
Астронавти на борту Міжнародної космічної станції вирощували салат-латук протягом двох років, між 2014 і 2016 роками. Насіння відправили на МКС у рамках експерименту, щоб з’ясувати, чи можна культивувати цю рослину в космосі.
Фото: NASA
Мікробіологічні та поживні якості салату після його перебування на МКС вивчали Кристина Ходадад з НАСА і Джоя Маса з Космічного центру імені Кеннеді.
Аналіз показав, що салат з МКС нічим не відрізняється від рослин, вирощених на Землі. Його харчова цінність була практично такою ж, і жоден з видів </ span> бактерій, які жили на салаті, не викликав захворювання у людей.
Найтриваліший політ у космос тривав 437 діб і 18 годин.
Його здійснив росіянин Валерій Поляков. Весь цей час він провів на борту орбітальної станції «Мир», встановивши абсолютний рекорд тривалості роботи в космосі за один політ. На орбітальній станції Поляков працював не лише як космонавт-дослідник, а ще й як лікар.
Навколо Землі обертається понад 15 тисяч одиниць космічного сміття.
З моменту, коли людина почала освоювати космос, на навколоземних орбітах накопичилося понад 7,5 тис. тонн предметів, які інакше як сміттям не назвеш. 4 жовтня 1957 року з Байконура (СРСР) стартувала ракета з першим супутником, і відтоді близько 20 тисяч різних апаратів були запущені на орбіту. З них лише менше 3 тисяч зараз працюють. Інші вже відпрацювали свій термін, причому багато розсипалися на шматки внаслідок вибухів і зіткнень.
А деякі були знищені під час випробувань протисупутникової зброї. Такі випробування за останні 15 років провели Китай, США та Індія. Вони знищили власні космічні апарати, перетворивши їх на купу уламків.
Поки працюючі супутники і станції ухиляються від зіткнень з космічним сміттям завдяки їх відстеженню. Якщо є небезпека зіткнення, включаються двигуни, щоб трохи змінити траєкторію польоту. Однак якщо сміття продовжить плодитися, катастрофа з фільму “Гравітація” може в якийсь момент стати реальністю. Цю проблему світові космічні агентства намагаються вирішувати двома способами. Перший – програмування діючих космічних апаратів так, щоб наприкінці терміну експлуатації вони або впали на Землю (точніше, в певний район Тихого океану), або пішли на далеку запасну орбіту. Друге – створення пасток для сміття.
