Зі шкільного курсу геометрії відомо, що площа кола більше площі вписаного в нього трикутника, квадрата або будь-якої іншої фігури з кутами. Але якщо потрібно з’єднати окремі форми в суцільну структуру, то кола з’єднуються погано (залишаються зазори), а от багатокутники – цілком добре. Еволюція допомогла бджолам вибрати найоб’ємнішу з можливих форм для зберігання меду, яка при цьому легко з’єднується з іншими такими ж формами. І це шестикутні стільники.
У 2013 році міжнародне дослідження, яке проводили вчені з Великої Британії та Китаю під керівництвом професора Університету Кардіффа, показало, що спочатку бджоли будують циліндричні стільники. При цьому вони використовують свою голову як схил, щоб регулювати кут нахилу сот і товщину стінок. Трикутні зазори між циліндрами вони заповнюють воском.
У процесі будівництва робочі бджоли нагрівають стільники своїми тілами до температури 45 градусів. При такій температурі віск починає плавитися і стікати вниз. Під дією сил поверхневого натягу в місцях зазорів, заповнених воском, стінки розтягуються і тоншають, з’являються межі; одночасно стінки сусідніх циліндрів злипаються і стають товстішими, і в підсумку стільники перетворюються на шестикутні.
Шестигранна форма сот – найбільш міцна і компактна. Однак той факт, що стільники мають гексагональну форму, – це заслуга не бджіл, а скоріше законів фізики.
