Використання вогню стародавніми людьми вже багато років є предметом наукових дискусій. Вчені шукають відповіді на багато запитань. Наприклад, на якому етапі еволюції люди навчилися керувати вогнем та запалювати його за своїм бажанням? Коли вони почали використовувати його щодня? Чи ефективно вони використовували внутрішній простір печери стосовно вогню? Одним із центральних питань у дебатах є розташування вогнищ у печерах, зайнятих древніми людьми протягом тривалого часу. Багатошарові вогнища були виявлені в багатьох печерах, що вказує на те, що багаття розпалювалися в тому самому місці протягом багатьох років. Але чому? Просто за звичкою в тому місці, де було вперше випадково розпалене вогнище чи є у цього факту якесь таємне значення?
Археологи з університету Тель-Авіва знайшли доказ високих когнітивних здібностях перших людей, які жили близько 170 000 років тому. Вони виявили, що ранні люди, що населяли печеру, розміщували своє вогнище в оптимальному місці, що дозволяло максимально використовувати вогонь для своїх потреб, але мінімізуя кількість диму.
“У попередніх дослідженнях, використовуючи програмну модель циркуляції повітря в печерах разом з симулятором розсіювання диму в замкнутому просторі, ми виявили, що оптимальне місце для мінімального впливу диму в зимовий час було в задній частині печери, а найменш сприятливим місцем був вхід до печери”, – повідомив співавтор дослідження Яфіт Кедар.
Що дізналися археологи
У новому дослідженні вчені застосували свою модель розсіювання диму до широко вивченого доісторичного місця – печері Лазарет на південному сході Франції, населеної ранніми людьми близько 170 000-150 000 років тому.
«Згідно з нашою моделлю, заснованою на попередніх дослідженнях, розміщення вогнища в задній частині печери зменшило б щільність диму до мінімуму, дозволяючи диму циркулювати з печери прямо під стелею. Але в археологічних шарах, які ми досліджували, осередок був у центрі печери. Ми намагалися зрозуміти, чому мешканці обрали це місце і чи було розсіювання диму важливим фактором при просторовому поділі печери на зони діяльності», — пояснив науковець.
В ході експерименту дослідники виконали ряд симуляцій розсіювання диму для 16 гіпотетичних вогнищ всередині печери площею 290 кв м. Для кожного гіпотетичного вогнища вони проаналізували щільність диму по всій печері, використовуючи тисячі змодельованих датчиків, розташованих на відстані 50 см від підлоги на висоті 1, 5 м.
Щоб зрозуміти наслідки впливу диму на здоров’я, виміри порівнювали із рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо середньої дії диму. Таким чином, у печері для кожного вогнища було нанесено на карту чотири зони активності: червона зона, яка практично знаходиться за межами через високу щільність диму; жовта зона, що підходить для короткочасного заняття на кілька хвилин; зелена зона, придатна для тривалого перебування на кілька годин або днів; та синя зона, яка практично вільна від диму.
«Ми виявили, що середня щільність диму, заснована на вимірюванні кількості частинок на просторову одиницю, насправді мінімальна, коли осередок розташований у задній частині печери – як і передбачала наша модель. Ми також виявили, що в цій ситуації область з низькою щільністю диму, що найбільше підходить для тривалої діяльності, знаходиться далеко від самого вогнища», — заявили вчені.
Але раннім людям був потрібен баланс — вогнище, поряд з яким вони могли працювати, готувати, їсти, спати, збиратися разом, зігріватися тощо при мінімальному впливі диму. Зрештою, якщо взяти до уваги всі потреби — повсякденну діяльність та збитки від впливу диму — жителі розмістили своє вогнище в оптимальному місці печери.
Як знайти вогнище
У ході дослідження було визначено площу 25 кв м у печері, яка була б оптимальною для розміщення вогнища, щоб користуватися його перевагами, уникаючи при цьому надмірного впливу диму. Дивно, але в кількох шарах, досліджених у новой роботі, ранні люди дійсно розміщували своє вогнище на цій ділянці.
«Наше дослідження показує, що ранні люди могли без датчиків або симуляторів вибрати ідеальне місце для вогнища і керувати простором печери вже 170 000 років тому — задовго до появи сучасних людей у Європі. Ця здатність відображає винахідливість, досвід і спланованість дій, а також поінформованість про шкоду здоров’ю, викликаному впливом диму. Крім того, розроблена нами імітаційна модель може допомогти археологам при розкопках нових пам’яток, дозволяючи їм шукати вогнища та зони активності в їх оптимальному розташування», – підбив підсумки куратор проекту, професор Ран Баркай.
У подальших дослідженнях вчені мають намір використати свою модель для вивчення впливу різних видів палива на розсіювання диму, використання печери з діючим осередком у різну пору року, використання кількох вогнищ одночасно та інших актуальних питань.
За матеріалами Phys.org
Фото: Depositphotos
